Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2020 року у справі №761/13353/19

Ухвала

07 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 761/13353/19

провадження № 61-11219ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є.

В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позов, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних з урахуванням індексу інфляції на суму 2 199,53 грн за період часу з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року в розмірі 23,78 грн; непрямий збиток у розмірі 13 % річних на суму 2 199,53 грн за період часу з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року, а саме у розмірі 17,23 грн, та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року у справі № 761/14537/15? ц визнано бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.

Києві Шеремета О. В. з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року щодо повернення авансового внеску в розмірі 2 199,53 грн, сплаченого при пред'явленні до примусового виконання виконавчого листа в справі № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ
"Банк "Фінанси та Кредит" на користь позивача коштів у розмірі 109 976,50 грн.

Здійснюючи посилання на статтю 625 ЦК України, позивач вважає, що нарахуванню та стягненню підлягають 3 % річних з урахуванням індексу інфляції за період з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року. Окрім того, на думку позивача, повернення авансового внеску із затримкою призвело до того, що останньому було завдано збитків у розмірі 17,23 грн. Також, виходячи з характеру порушеного права та обсягу, глибини і тривалості завданих душевних страждань, приниження авторитету держави та довіри до її спроможності до належного урядування, позивач просить стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 03 вересня 2019 року позов задовольнив частково. Стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1,3 % річних з урахуванням індексу інфляції за період часу з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року в розмірі 23,78 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

В решті позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 15 липня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року про стягнення непрямого збитку у розмірі 13 % річних на суму 2 199,53 грн за період часу з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року у розмірі 17,23 грн залишив без змін.

30 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування упущеної вигоди у розмірі 13 % річних на суму 2 199,53 грн за період часу з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року у розмірі 17,23 грн та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення 3 % річних з урахуванням індексу інфляції на суму 2 199,53 грн за період часу з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року в розмірі 23,78 грн; непрямого збитку у розмірі 13 % річних на суму 2
199,53 грн за період часу з 21 лютого 2018 року до 15 березня 2018 року у розмірі 17,23 грн, та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Тому справа є малозначною в силу вимог пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує.

Посилання в касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для ОСОБА_1 не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки доводи заявника полягають у його незгоді з правовими висновками судів, наданою оцінкою зібраних у справі доказів та вказують на його особистий інтерес у цій справі, яка ознак особливого значення для суспільства не містить. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями не є сама по собі обставиною, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з огляду відсутності правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права щодо упущеної вигоди (статті 22, 623 ЦК України) у тих випадках, коли позивачем вичерпно і з дотриманням процедури доведено, що у разі якщо б право позивача не було б порушено, то він би отримав певний дохід і при цьому таке отримання було не абстрактним, а цілком реальним, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому саме по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявники не продемонстрували наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Azyukovska v. Ukraine" ("Азюковська проти України") рішення від 09 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко