Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2020 року у справі №442/7897/17

Ухвала

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 442/7897/17

провадження № 61-14385ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є.

В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК") звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2015 року № б/н у розмірі 90 754,63 грн.

Позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" обґрунтовано тим, що між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким відповідач отримала кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у визначеному в договорі розмірі з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань станом на 24 жовтня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 90 754,63 грн, яка складається з: тіла кредиту - 46 436,88 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 4 909,09 грн; пені - 34 610,82 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 4 297,84 грн. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області рішенням від 07 вересня 2018 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2015 року б/н у розмірі 85
956,79 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовив.

Львівський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2020 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2015 року б/н у розмірі 46 436,88 грн. В решті позову відмовив.

29 вересня 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 90 754,63 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200

грн).

Тому справа є малозначною в силу вимог пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує.

Касаційна скарга містить посилання на те, що справа має виняткове значення для ОСОБА_1, оскільки внаслідок вчинення шахрайських дій щодо неї з приводу кредитної картки утворилася заборгованість. Очікування на обвинувальний вирок суду щодо третіх осіб на разі примарні, так як затриманій особі офіційно не повідомлено про підозру, а тому стягнення відповідних коштів з неї внаслідок протиправних дій третіх осіб створить надмірний тягар для неї, так як вона є пенсіонеркою і пенсія є єдиним її джерелом доходу.

Наведені заявником обставини не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 не повідомляла банк про крадіжку кредитної картки, не блокувала рахунки і доступ до Приват24. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Крім цього, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що викладені в оскаржуваних судових рішеннях висновки не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявники не продемонстрували наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Azyukovska v. Ukraine" ("Азюковська проти України") рішення від 09 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко