Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №947/38823/20
Ухвала КЦС ВП від 04.07.2021 року у справі №947/38823/20

Ухвала

Іменем України

30 червня 2021 року

місто Київ

справа № 947/38823/20

провадження № 61-9808ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року у складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Одеська міська рада у грудні 2020 року звернулася до суду із позовом, у якому просила скасувати скасування рішень про державну реєстрацію права власності, а також про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва.

У грудні 2020 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, заяву Одеської міської ради про забезпечення позову задоволено.

Заборонено органам державної реєстрації прав, державним реєстраторам у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1782975451101.

Накладено арешт на зазначену квартиру.

Заборонено Управлінню архітектури та містобудування Одеської міської ради здійснювати реєстрацію та видачу будівельного паспорту забудови земельної ділянки чи/або містобудівних умов та обмежено забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Заборонено Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів на будівництво та прийняття в експлуатацію будь-яких об'єктів нерухомості, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

Заборонено ОСОБА_1 здійснювати будь-які дії з будівництва, реконструкції, поділу та виділу спірного об'єкта нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, врахувавши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін; наявності зв'язку між заходами із забезпечення позову і предметом позову, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів, - визнав наявними підстави для задоволення заяви про забезпечення позову. Суд визначив, що вжиття таких заходів забезпечення позову є співмірним пред'явленому позову, невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Також суд апеляційної інстанції врахував ризик відчуження відповідачем спірного нерухомого майна на користь третіх осіб, що може призвести до порушення прав позивача на судовий захист.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку 09 червня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м.

Одеси від 29 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судом першої інстанції порушено порядок розгляду заяви про забезпечення позову, яка подана разом із позовною заявою, проте вирішена до відкриття провадження у справі; рішення суду першої інстанції не містить мотивів для задоволення заяви про забезпечення позову та викладу фактичних обставин справи; судом першої інстанції не враховано, що заява про забезпечення позову не містить пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Норми права, застосовані судом

Пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції щодо забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваних судових рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Такий висновок Суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина 1 статті 12 ЦПК України).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений у частини 1 статті 150 ЦПК України, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [..] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [..] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом заборони здійснювати дії, пов'язані із державною реєстрацією прав на згадану квартиру, накладення арешту на зазначене нерухоме майно, заборони здійснювати реєстрацію та видачу будівельного паспорта, а також здійснювати реєстрацію дозвільних документів на будівництво та прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомості, заборони здійснювати дії з будівництва, реконструкції, поділу та виділу об'єкта нерухомого майна, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що між сторонами дійсно виник спір щодо правомірності рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на зазначене нерухоме майно та підставності зайняття земельної ділянки.

Отже, предметом спору є оцінка правомірності реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та законність зайняття земельної ділянки, у разі доведеності підстав позову, - вирішення питання про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва.

За наведених обставин відчуження спірної квартири зумовить необхідність вчинення Одеською міською радою додаткових зусиль з метою захисту порушеного права, зокрема, шляхом звернення із позовом до нового власника.

Такий ризик є виправданим та відповідає меті забезпечення позову, у зв'язку з цим доводи заявника про неспівмірність заходів забезпечення позову пред'явленим позовним вимогам Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що заява про забезпечення позову не місить пропозиції про зустрічне забезпечення Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Отже, наведеними положеннями визначено право суду застосовувати зустрічне забезпечення.

Обов'язок застосування судом зустрічного забезпечення визначається у частині 3 статті 154 ЦПК України за умови таких обставин: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Тобто суд першої інстанції зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення за певних обставин, наявність яких ОСОБА_1 не наведено.

Зважаючи на наведене, враховуючи, що з приводу оцінки правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та законності зайняття земельної ділянки дійсно існує спір, Верховний Суд зробив висновок, що забезпечення позову, зокрема шляхом накладення арешту на зазначене нерухоме майно є доцільним та виправданим способом охорони інтересів позивача на час розгляду справи.

Доводи заявника про те, що судом першої інстанції порушено порядок розгляду заяви про забезпечення позову, яка подана разом із позовною заявою, проте вирішена до відкриття провадження у справі, хоча і свідчать про певний недолік у процесуальній діяльності суду, втім, наведене не вплинуло на правильність вирішення цього процесуального питання судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, заяви про забезпечення позову, а також на підставність застосованого забезпечення позову та його співмірність.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини

(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії").

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2021 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 1 , частиною 2 статті 389, частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко