Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №520/3553/18

Ухвала

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 520/3553/18

провадження № 61-7371ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокурора Івано-Франківської області, заступника начальника відділу Слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області Ужела А. І., Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до прокурора Івано-Франківської області, заступника начальника відділу Слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (далі - СУ МВС України в Івано-Франківській області) Ужела А. І., Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ухвалою слідчого судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2015 року задоволено клопотання заступника начальника СУ МВС України в Івано-Франківській області Ужели А. І. про надання дозволу на проведення обшуку в нежитловій будівлі та всіх належних до неї спорудах, що йому належить. Дії відповідачів є незаконними, так як він має статус адвоката.

Йому заподіяна моральна шкода як людині та адвокату, що виразилася у вчиненні фактичного злочину за статтею 162 Кримінального кодексу України, який супроводжувався завідомо незаконним обшуком, який виник унаслідок процесуального недбальства заступника начальника відділу СУ МВС України в Івано-Франківській області Ужели А. І. та слідчого судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області Гайдича Р. М. Дії відповідачів призвели до порушення його ділової репутації як адвоката, через що він тривалий час не мав жодного клієнта, якому б надавав правову допомогу.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд списати із єдиного казначейського рахунку кошти у сумі 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів у чому полягала спричинена йому моральна шкода; якими діями чи бездіяльністю відповідачів вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачі; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням винної особи; у чому полягає вина відповідачів у спричиненні йому даного виду шкоди; чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру; за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні; чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та з чого він при цьому виходив.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що із наданих ОСОБА_1 суду доказів не можна зробити беззаперечний висновок про обізнаність органів досудового слідства і прокуратури як під час звернення до суду з поданням про проведення обшуку, так і під час проведення обшуку в належному ОСОБА_1 нежитловому приміщенні, що останній є адвокатом.

24 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law13~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law14~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law15~.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана 24 квітня 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції ~law16~.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

За правилом пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є відшкодування моральної шкоди у загальному розмірі 200 000,00 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює ціну позову у даній справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник не навів обґрунтованих доводів у чому саме полягає фундаментальне значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, не навів прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття значного суспільного інтересу та винятковості справи є оціночними та потребують належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів, які б свідчили про те, що справа становить значний суспільний інтерес чи має для нього виняткове значення, не надав будь-яких доказів на підтвердження наведених нимобставин.

Враховуючи те, що касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись пунктом 1 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокурора Івано-Франківської області, заступника начальника відділу Слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області Ужела А. І., Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкодивідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик