Ухвала

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 161/8660/17

провадження № 61-47141ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1,

в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2,

на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 23 жовтня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 квітня 2010 року у розмірі 17 800,35 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 7 229,18 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 217,84 грн; заборгованість за пенею та комісією -

6 029,50 грн; штраф - 1 323,83 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2018 року (у складі судді Плахтій І. Б.) позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2010 року в розмірі 11 770,85 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 7 229,18 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 217,84 грн, штрафи - 1 323,83 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 1 057,92 грн судового збору.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 23 жовтня 2018 року (у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.) рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору змінено.

Постановлено компенсувати ПАТ КБ "ПриватБанк" за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 057,92 грн.

13 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 23 жовтня 2018 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про стягнення штрафів і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто ціна позову становить 17 800,35 грн, яка станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100 = 176 200 грн).

Як вбачається з резолютивної частини постанови Апеляційного суду Волинської області від 23 жовтня 2018 року, постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(Zubac v. Croatia (Зубак проти Хорватії), від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та визнана такою апеляційним судом.

Разом з тим, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2,

у касаційній скарзі посилається на підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та вважає, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом, оскільки становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для ОСОБА_1, оскільки заявник є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства і свої права та інтереси іншим шляхом захистити не може.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Разом з тим, обґрунтованих причин, на підставі яких касаційна скарга

ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, повинна бути прийнята Верховним Судом, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Оскільки наявність ІІ групи інвалідності та заперечення в касаційній скарзі щодо стягнення штрафних санкцій не є підставою для відкриття касаційного провадження з підстав, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Крім того, судом досліджено та взято до уваги: предмет позову часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій та відмова у стягнення пені, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389,

пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 23 жовтня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська