Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.12.2019 року у справі №317/2809/18
Ухвала КЦС ВП від 02.12.2019 року у справі №317/2809/18

Ухвала

02 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 317/2809/18

провадження № 61-21149ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Козловим Олександром Юрійовичем, на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 76 850,00 грн та

105 361,35 грн збитків через інфляцію, а всього 182 211,35 грн, а також стягнення, сплаченого ним, судового збору у розмірі 1 822,11 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 лютого 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2254 га та розташованого на ній житлового будинку, загальною площею 80,7 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Договір). Зазначений договір не був посвідчений нотаріально.

Відповідно до пункту 1 Договору ОСОБА_1 повинна була укласти з позивачем договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна у строк до 08 лютого 2013 року.

Проте, після укладення попереднього договору, відповідач лише постійно обіцяла укласти договір купівлі-продажу на вказане нерухоме майно та в односторонньому порядку відтерміновувала момент укладення договору.

22 березня 2012 року, на виконання вимог пункту 5 Договору, позивачем було перераховано на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 76
830,00 грн як завдаток у формі оплати узгодженої ціни предмету Договору, що за своєю природою був по собі авансом.

Відповідач ОСОБА_1 не виконувала свій обов'язок та ухилялася від укладення основного договору відчуження земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку не пізніше 08 лютого 2013 року, а також ігнорує обґрунтовані вимоги позивача повернути сплачену їй суму авансу в розмірі 76 850,00 грн.

Оскільки укладений 22 березня 2012 року договір, є нікчемним, не відповідає вимогам частини 1 статті 635 ЦК України, відповідно до якої попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі, просила позовні вимоги задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на його користь сплачені ним кошти в розмірі 76 850,00

грн.

Крім того, через неправомірні дії відповідача позивач потерпів збитки, які виразились в інфляційних втратах та складають 105 361,35 грн.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь сплачені ним кошти в розмірі

76 850,00 грн та 105 361,35 грн збитків через інфляцію, а всього

182 211,35 грн, а також судові витрати у розмірі 1 822,11 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 19 червня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 червня

2019 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину, стягнення коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову суму авансу в розмірі 76 850 грн, збитки через інфляцію в розмірі 105 361,35 грн, а всього 182 211,35 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

22 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат

Козлов О. Ю. звернувся через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Козлов О. Ю. у касаційній скарзі посилається на те, що справа № 317/2809/18 не є малозначною, оскільки на час звернення ОСОБА_2 до суду з даними позовними вимогами, сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становило

176 200,00 грн.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у справі № 317/2809/18 є стягнення коштів у розмірі 76 850,00
грн та 105 361,35 грн збитків через інфляцію, а всього

182 211,35 грн.

Ціна позову у даній справі становить 182 211,35 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто справа № 317/2809/18 є малозначною в силу вимог закону.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v.
SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Верховним Судом враховано, що оскаржуване судове рішення ухвалено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто після 15 грудня 2017 року.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Отже, у Верховного Суду відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскаржене судове рішення прийнято у малозначній справі, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану адвокатом Козловим Олександром Юрійовичем, на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину, стягнення коштів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило