Ухвала

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 645/6151/15-ц

провадження № 61-11424св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі:ОСОБА_2, ОСОБА_3, законним представником якої є ОСОБА_2,

треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транстерміналсервіс ЛТД", Товариство з обмеженою відповідальністю "Транстерміналсервіс-2000 ", Публічне акціонерне товариство "Фідобанк",

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Бурлака І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому, з урахуванням уточнень, просив у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 08 січня 2014 року в розмірі

2 517 302,40 грн звернути стягнення на предмети застави: автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіль AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом визнання за ним права власності на автомобілі та стягнути

з відповідачів на його користь борг за договором позики від 05 жовтня

2011 року в розмірі 708 700 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 жовтня 2011 року ОСОБА_4 позичив у нього 25 000 дол. США строком користування до моменту вимоги, що оформлено його розпискою про отримання у борг цих коштів із зобов'язанням їх повернути.

08 січня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким він надав ОСОБА_4 у борг 60 000 дол. США строком на 12 місяців зі сплатою 50 % річних. ОСОБА_2, дружина боржника, особистою розпискою підтвердила ознайомлення з договором та свою згоду на його укладення

і виконання.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 22 січня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено та нотаріально посвідчено договір застави транспортних засобів: автомобіля марки BMW моделі Х5 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіля марки AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Спадщину, що відкрилася після його смерті, прийняли відповідачі. Оскільки ОСОБА_4 за життя не повернув позичені кошти, відповідачі разом із набуттям прав на спадщину також набули й обов'язки за борговою розпискою

і договором позики, забезпеченим заставою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1, за договором позики від 08 січня 2014 року в розмірі 2 517 302,40
грн, з яких 1 700 880,00 грн, що еквівалентно 60 000 дол. США, сума позики;

816 422,40 грн, що еквівалентно 28 800 дол. США, заборгованість по відсотках за користування позикою, звернено стягнення на предмети застави: автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ м. Харкова 18 липня

2012 року на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5, та автомобіль AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ м. Харкова 23 лютого 2008 року на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6, за договором застави транспортних засобів, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. 22 січня 2014 року, реєстровий № 171, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіль AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказані автомобілі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у межах вартості отриманого у спадщину майна борг за договором позики від 05 жовтня

2011 року в розмірі 176 623 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у межах вартості отриманого у спадщину майна борг за договором позики від 05 жовтня

2011 року в розмірі 353 246 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині звернення стягнення на предмети застави та визнання права власності на вказане майно, суд першої інстанції виходив з того, що позичальником за життя не виконано своїх зобов'язань з повернення грошових коштів за договором позики від 08 січня 2014 року та, враховуючи переважне право позивача, як заставодержателя на предмети застави, наявні підстави для звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 шляхом визнання за позивачем права власності на автотранспортні засоби.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 травня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на заставлене майно шляхом визнання права власності на нього скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині сум стягнення змінено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у межах вартості отриманого у спадщину майна борг за договором позики від 05 жовтня

2011 року в розмірі 219 500 грн.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у межах вартості отриманого у спадщину майна борг за договором позики від 05 жовтня

2011 року в розмірі 439 000 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 залишено без змін.

Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, законним представником якої

є ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 704,98 грн, по 1

852,49 грн з кожної.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмети застави та визнання права власності на вказане майно, апеляційний суд виходив з того, що такі вимоги є необґрунтованими. Звернення стягнення відбувається відповідно до вимог закону або договору. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України). У статті 392 ЦК України передбачено, що визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах. Доводи позивача про те, що звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності передбачено частиною 2 статті 1282 ЦК України не ґрунтуються на законі, оскільки

у зазначеній нормі не передбачена можливість накладення стягнення на майно саме шляхом визнання на нього права власності за кредитором. Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на заставне майно у прийнятний спосіб.

Аргументи учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на заставне майно шляхом визнання права власності на автотранспортні засоби, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, незаконність та необґрунтованість постанови суду в оскарженій частині, просив постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем обрано неприйнятний спосіб звернення стягнення на заставне майно, є неправильним, оскільки він не узгоджується з вимогами Закону України "Про заставу", положенням статті 1282 ЦК України, положеннями укладеного між сторонами договору застави та правовою позицією у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від

11 грудня 2018 року у справі № 910/21156/16. Апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 161/4849/15-ц (провадження № 61-23172св18), від 06 червня 2018 року

у справі № 199/2977/14-ц (провадження № 61-11398св18), від 25 квітня

2018 року у справі № 645/3265/13-ц ( № 61-5552свп18), згідно з якими

у кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконали вимоги, наявне право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення на спадкове майно чи (або) стягнення суми заборгованості у межах вартості спадкового майна. Позивач в частині заборгованості за договором позики від

08 січня 2014 року обрав спосіб, визначений Законом України "Про заставу" та частиною 2 статті 1282 ЦК України. Враховуючи відмову спадкоємців

у задоволенні вимоги в позасудовому порядку, позивач в порядку статті 1282 ЦК України звернувся до суду з позовом, реалізуючи це право як ефективний засіб поновлення порушеного права.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що порядок та процедуру звернення стягнення на предмет застави сторони погодили в договорі, що не суперечить пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України та статті 16 ЦК України, якою чітко передбачені способи захисту порушеного права, які можуть бути встановлені

в договорі та, згідно зазначеної позиції Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц ( № 61-5552свп18), обираються виключно на власний розсуд кредитора. Правовою підставою позовних вимог у цій справі

є вимоги Закону України "Про заставу", положення договору застави транспортних засобів від 22 січня 2014 року та стаття 1282 ЦК України, які чітко передбачають правомірність обраного позивачем способу звернення стягнення на предмети застави шляхом визнання за ним права власності.

Практичне застосування ефективного механізму захисту є обов'язковим. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права та практиці Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема у рішеннях від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України", від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", від 17 липня 2008 року "Каіч та інші проти Хорватії", від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства.

Суд апеляційної інстанції помилково послався на вимоги статей 335, 376 ЦК України у контексті визнання права власності за рішенням суду, оскільки вони спірних правовідносин не регулюють, предметом даного позову є рухоме, а не нерухоме майно. У даному випадку договір про заставу транспортних засобів від 22 січня 2014 року та ще й у випадку смерті заставодавця не є самостійною правовою підставою реєстрації права власності на заставне майно

у позасудовий спосіб. Реалізувати право звернення стягнення в позасудовому порядку не представлялося за можливе, оскільки у даному випадку вимоги пред'являлися до спадкоємців померлого позичальника та заставодавця.

Суд апеляційної інстанції не врахував вимоги Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року № 1255-IV (далі-Закон № 1255-IV), яким передбачено такий спосіб звернення стягнення на заставне майно, як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання, що і було заявлено у позові, обмежившись формальним посиланням на те, що позивачем у даному випадку обрано неприйнятний спосіб звернення стягнення на заставне майно.

Зміст касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмети застави шляхом визнання за позивачем права власності на автомобілі, тому в іншій частині в касаційному порядку не переглядається.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до суду відзив, у якому зазначила про незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Суди встановили, що 05 жовтня 2011 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 у позику кошти в розмірі, еквівалентному 25 000 дол. США, строком користування до моменту вимоги, що оформлено письмовою розпискою.

08 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_4 в позику кошти

в розмірі 60 000 дол. США строком на 12 місяців до 08 січня 2015 року зі сплатою 50 % процентів річних, про що у договорі позики міститься розписка ОСОБА_4 від 14 січня 2014 року про отримання у повному обсязі коштів

у розмірі 60 000 дол. США та розписка його дружини - ОСОБА_2 щодо ознайомлення з умовами договору, надання згоди на його укладення

і виконання.

22 січня 2014 року в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 08 січня 2014 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір застави транспортних засобів: автомобіля марки BMW моделі Х5 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобіля марки AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу

Самощенко О. А. та зареєстрований у реєстрі за № 171.

У договорі сторони визначили порядок задоволення вимог заставодержателя

з вартості предмета застави. Відповідно до пункту 5.1 цього договору заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється на вибір заставодержателя на підставі виконавчого напису нотаріуса, за рішенням суду, шляхом позасудового врегулювання відповідно до чинного законодавства України (пункт 5.2).

У разі виникнення у заставодержателя права звернути стягнення на предмет застави заставодержатель може задовольнити забезпечену заставою вимогу шляхом набуття права власності на предмети застави у порядку, передбаченому чинним законодавством. Заставодавець бере на себе обов'язок вчиняти всі залежні від нього дії, які можуть стати необхідними для переходу права власності на предмет застави до заставодержателя, а також дії, які не

є необхідними, але можуть зробити процес переходу права власності належним, простим та максимально швидким (пункт 5.4).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Відповідно до інформації приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Погрібної Т. П. спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3. Мати померлого - ОСОБА_5 відмовилася від спадщини на користь його малолітньої доньки - ОСОБА_3.

25 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Погрібної Т. П. із заявою, в якій просив повідомити спадкоємців померлого ОСОБА_4 про наявність невиконаних боржником перед ним зобов'язань за договором позики від

08 січня 2014 року у сумі 504 000 грн, що еквівалентно 60 000 дол. США, та за розпискою від 05 жовтня 2011 року у сумі 25 000 дол. США.

До нотаріуса із заявами в порядку статті 1281 ЦК України щодо невиконання ОСОБА_4 грошових зобов'язань, крім ОСОБА_1, звернулися ТОВ "Транстерміналсервіс ЛТД", Товариство з обмеженою відповідальністю "Транстерміналсервіс-2000" та Публічне акціонерне товариство "Фідобанк". Матеріали справи не містять доказів того, що із спадкоємців ОСОБА_1 на користь зазначених осіб стягнута будь-яка заборгованість.

Згідно матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 визначено коло спадкоємців за законом, що прийняли спадщину в наступних частках: ОСОБА_2 прийняла 1/3 частку спадщини, ОСОБА_3 прийняла 2/3 частки спадщини.

Відповідно до звітів про оцінку транспортних засобів від 24 вересня 2015 року № 1026 та № 1027 на час оцінки ринкова вартість автомобіля марки BMW моделі Х5 2007 року випуску становить 323 550,00 грн., автомобіля марки AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску - 107 850,00 грн.

При визначенні вартості спадкового майна суд першої інстанції послався на те, що крім зазначених автотранспортних засобів, інше спадкове майно складається із нежитлових будівель, вартість яких згідно наданого представником позивача звіту про оцінку нерухомого майна становить

529 869,00 грн., але увесь обсяг та вартість спадкового майна на момент розгляду цієї справи не визначено.

Апеляційний суд, з урахуванням пояснень відповідача та її представника, вказав, що вартість спадкового майна померлого ОСОБА_4 становить не менше

70 000 дол. США.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 2 статті 1282 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У частині першій статті 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

У частині 1 статті 591 ЦК України визначено, що реалізація предмета застави, на яке звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу

з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень ~law27~, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до ~law28~ законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності ~law29~, застосовуються

в частині, що не суперечить ~law30~.

Згідно з ~law31~звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або

в позасудовому порядку згідно із ~law32~.

Порядок реалізації предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду визначений в ~law33~, у пункті 4 частини другої якої передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ~law34~.

У ~law35~визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до частини першої якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому ~law36~.

Отже, звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача

в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставне майно.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK

v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року у справі № 758/11743/15-ц (провадження № 61-14673св18) зазначено, що "розглядаючи позов ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" про звернення стягнення на предмет застави шляхом його передачі у власність заставодержателя в рахунок погашення боргових зобов'язань, суди першої та апеляційної інстанції помилково залишили без уваги те, що такий спосіб звернення стягнення на заставне майно сторони договору застави визначили як позасудовий, у зв'язку із чим указані вимоги позову

ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" в судовому порядку задоволенню не підлягають".

Аналогічний по суті висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі № 461/12019/15-ц (провадження № 61-19390св18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 638/11078/15-ц (провадження № 61-13782св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня

2019 року у справі № 370/615/15 (провадження № 61-11130св18).

Такий же підхід застосовується Великою Палатою Верховного Суду у справах за позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (див. постанови від 12 травня 2019 року (провадження № 14-112цс19) та від 12 червня 2019 року (провадження № 14-48цс19)).

У цій справі апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на автотранспортні засоби, оскільки передача рухомого майна, яке є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставлене майно, який здійснюється без звернення до суду. Сторони договору застави не визначили такий спосіб звернення стягнення на заставне майно, що може бути застосований на підставі судового рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Разом із цим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/21156/16 вказано, що "згідно з частиною 1 статті 591 Цивільного кодексу України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Інше передбачене пунктом 4 частини 2 статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до якої

у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються в тому числі спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Слід зазначити, що статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначені позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяженні. Одним із способів, про які зазначено в пункті 4 частини 2 статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", є відповідно до пункті 4 частини 2 статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передача рухомого майна, що

є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання. Також передбачено право обтяжувача на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Крім того, пунктом 5.3. договору застави акцій передбачено, що заставодержатель може безпосередньо звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до господарського суду з позовом про звернення стягнення на майно та його реалізацію. При цьому реалізація майна здійснюється будь-яким способом, що не суперечить законодавству України. Отже, з огляду на положення пункту

4 частини 2 статті 25 та пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та умови договору застави, враховуючи те, що обтяжувач при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави на власний розсуд обирає спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а суд у разі задоволення такого позову має право визначити в якості способу реалізації предмету забезпечувального обтяження позасудову процедуру, у обтяжувача існує можливість набуття права власності на предмет застави - рухоме майно на підставі рішення суду".

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня

1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з'ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня

2013 року).

Відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/21156/16 і вказати, що звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача

в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання є позасудовим способом звернення стягнення, тому відсутні підстави для його застосування на підставі рішення суду.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 645/6151/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов