Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №2-651/12

Ухвала

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2-651/12

провадження № 61-21224ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова про забезпечення житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що

у січні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами, з урахуванням уточнень, про зобов'язання квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова Міністерства оборони України надати йому за рахунок Міністерства оборони України ізольоване житлове приміщення на склад його сім'ї при першому надходженні житла.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 31 липня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова Міністерства оборони України надати ОСОБА_1 за рахунок Міністерства оборони України ізольоване житлове приміщення на склад його сім'ї при першому надходженні житла.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Міністерство оборони України оскаржило його в апеляційному порядку.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 31 липня 2012 року скасовано. Взадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з

ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України на рахунок Харківського обласного військового комісаріату 236,06 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

21 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року.

ОСОБА_1 зазначає, що, отримавши судове рішення, усвідомлюючи той факт, що відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, заявник не мав на меті подальшого оскарження рішення апеляційного суду. Однак, 10 жовтня 2019 року, у справі № 2-8318/10/02 Харківський апеляційний суд, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, посилався на постанову Верховного Суду від 11 вересня

2019 року. У даній постанові Верховний Суд зазначив, що "поновлюючи Міністерству оборони України строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не зверну увагу на те, що положенням абзацу 3 частини 3 статті 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) органи державної влади та місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення і в цьому випадку апеляційний суд, без врахування поважності причин пропуску строку, зобов'язаний відмовити у відкритті провадження у справі."

Посилаючись на частину 4 статті 3 ЦПК України, відповідно до вимог якої, не має зворотної дії в часі закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, ОСОБА_1 зазначає, що приписи частини 3 статті 394 ЦПК України, в чинній редакції, обмежують права учасників справи, які вони мали на момент відповідного провадження.

ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуване ним рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року ухвалене з порушенням норм процесуального права, є незаконним та необґрунтованим, а наведені ним обставини є поважними для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки безпосередньо стосуються питання щодо верховенства права, єдності судової практики та ухвалення єдиного судового рішення, яке повинно відповідати вимогам статті 263 ЦПК України.

Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року з наступних підстав.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц зроблено висновок, що згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.

Відповідно до вимог частини 3 статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;

2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень 05 вересня 2016 року та оприлюднено 08 вересня 2016 року.

Аналіз змісту оскаржуваного рішення свідчить про те, ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні 30 серпня 2016 року під час розгляду справи апеляційним судом, а також надавав свої пояснення.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

У статті 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися начастини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 достеменно було відомо про оскаржуване рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року, однак заявник звернувся до суду із касаційною скаргою лише у листопаді 2019 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження більш ніж три роки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня

2010 року).

Враховуючи викладене, заявник був обізнаний про ухвалення оскаржуваного судового рішення, однак, діючи на власний розсуд, жодних дій щодо його вчасного оскарження не вчиняв протягом тривалого часу.

Про наявність обставин, які можливо б було віднести до обставин непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру), що перешкоджали ОСОБА_1 звернутися до суду з касаційною скаргою, не зазначені.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана після спливу одного року з дня ухвалення рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року, у відкритті касаційного провадження в справі необхідно відмовити на підставі частини 3 статті 394 ЦПК України.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова про забезпечення житловим приміщенням.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило