Історія справи

Ухвала ККС ВП від 18.02.2020 року у справі №215/5023/14

УХВАЛА

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 215/5023/14

провадження № 51-796 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої Вус С. М.,

суддів Єремейчука С. В., Чистика А. О.,

розглянувши касаційну скаргу захисників Кокушкова Г. В. та Жукова О. А. на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року стосовно ОСОБА_1,

встановив:

Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2019 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, з середньою освітою, працюючого в ТОВ "УСК ЛТД" електрозварником, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 19 червня 2014 року у вечірній час, керуючи велосипедом прямував за місцем свого мешкання, за адресою АДРЕСА_1. В цей же час йому назустріч, за кермом мотоцикла рухався раніше йому знайомий ОСОБА_2, який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, проявив неуважність та, не впоравшись з керуванням, на ділянці дороги поблизу будинку №6 вул. Океанська в м. Кривий Ріг, допустив незначне зіткнення з велосипедистом ОСОБА_1, у зв'язку з чим між ними виникла сварка, під час якої у останнього виникла гостра неприязнь до ОСОБА_2 та умисел на спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень.

В цей же день, близько 22 год. 50 хв. ОСОБА_1, знаходячись поблизу будинку №6 по вул. Океанська м. Кривого Рогу, в приміщенні власної господарської споруди, діючи з метою спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2, з мотивів гострої неприязні до нього, утримуючи в лівій руці підшуканий ним кухонний ніж, умисно завдав потерпілому один удар клинком зазначеного ножа в ділянку спини праворуч, не переслідуючи за мету спричинити потерпілому смерть. Однак, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 помер.

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисники Кокушков Г. В. та Жуков О. А. порушують питання про зміну постановлених стосовно ОСОБА_1 судових рішень.

Вважають, що його дії кваліфіковані неправильно, оскільки умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому він не мав, а лише оборонявся від останнього, у результаті чого умисно заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, тобто вчинив злочин, передбачений ст. 124 КК України. Також вказують, що судовий розгляд проведено однобічно й неповно, з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і ґрунтуються на недопустимих доказах. Просять змінити постановлені стосовно ОСОБА_1 судові рішення - перекваліфікувати його дій з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та призначити йому покарання передбачене санкцією ст. 124 КК України.

Суд, перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку. При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи захисників Кокушкова Г. В. та Жукова О. А. щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень стосовно ОСОБА_1 по суті зводяться до неповноти судового розгляду та незгоди з висновками судів щодо фактичних обставин даного кримінального провадження, які з огляду на положення ч. 1 ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, захисники вказують на однобічність судового розгляду та неналежну оцінку доказів судами, що не відповідає критеріям, визначеним у ст.ст. 412, 413 КПК України.

Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже, під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України.

Як вбачається із копії вироку суду першої інстанції, доданої до касаційної скарги, суд, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України, суд, під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.

Зі змісту ухвали апеляційного суду видно, що наведені в касаційній скарзі захисників доводи, які за змістом аналогічні доводам їх апеляційної скарги, були предметом ретельної перевірки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вирок стосовно ОСОБА_1 без змін, апеляційний суд навів у своїй ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення, зазначивши при цьому, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України є грунтовним та підтверджується сукупністю досліджених судом доказів, що узгоджуються між собою, судом надано правильну кваліфікацію діям останнього саме за ч. 2 ст. 121 КК України. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що кваліфікацію дій ОСОБА_1 за наслідками, що фактично настали, за ч. 2 ст. 121 КК України як умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що потягло смерть потерпілого, належить вважати правильною з огляду на те, що відсутні підстави для висновку про спрямованість умислу останнього на протиправне заподіяння смерті потерпілому, натомість фактичні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1, умисно наносячи удар потерпілому ножем в область спини, де розташовані життєво важливі органи, передбачав настання можливих при цьому наслідків, в тому числі і тих, що фактично настали.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Доводи захисників про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ст. 124 КК України, які вважають, що він заподіяв тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, обороняючись від потерпілого, є безпідставними.

Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК України заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчинено з метою захисту охоронюваних законом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони.

Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обов'язковою умовою.

У випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання заподіяти шкодупотерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

За встановлених судом обставин, ОСОБА_1 на ґрунті виниклого конфлікту, завдав потерпілому удару ножем у ділянку спини праворуч. При цьому, з цих обставин не вбачається, що потерпілий вчинив такі дії, які б загрожували життю засудженого, що свідчить про відсутність обставин за яких він міг би вбачати реальну загрозу з боку потерпілого.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 в ході конфлікту не становив для засудженого такої загрози, яка була б підставою для самозахисту або необхідності її відвернення шляхом заподіяння шкоди потерпілому. При цьому, характер та локалізація завданого тілесного ушкодження потерпілому ножем у ділянку спини, де розташовані життєво важливі органи, переконливо свідчать про те, що засуджений усвідомлював можливість настання негативних наслідків своїх дій, у тому числі й тих, що фактично настали, тобто його умисел був спрямований на заподіяння значної шкоди здоров'ю потерпілого.

Таким чином, з урахуванням наведеного, дії ОСОБА_1 суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК України.

Доводи захисників щодо неналежності та недопустимості показань свідка ОСОБА_2 та відомостей викладених у протоколі слідчого експерименту необгрунтовані, оскільки вони, як зазначив суд апеляційної інстанції, мають характер особистих суб'єктивних міркувань та припущень, які не дають підстав для сумнівів у правильності показань свідка ОСОБА_2 та відомостей, викладених у протоколі слідчого експерименту за участю останнього які узгоджується з іншими дослідженими судом доказами, з чим погоджується і колегія суддів.

При цьому посилань на істотні порушення кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оспорюваних судових рішень, як і доводів щодо неправильного застосування кримінального закону чи явної несправедливості призначеного ОСОБА_1 покарання касаційна скарга не містить.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

На підставі вищенаведеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисників Кокушкова Г. В. та Жукова О. А. на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року стосовно ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. М. Вус С. В. Єремейчук А. О. Чистик