Історія справи

Ухвала ККС ВП від 05.07.2021 року у справі №127/20136/19

Ухвала

Іменем України

05 липня 2021 року

м. Київ

справа № 127/20136/19

провадження № 51-3244 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів Кравченка С. І., Білик Н. В.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Вознюка О. Д. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року,

встановив:

Завироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року вказаний вирок залишено без змін.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, 31 травня 2019 року, близько 00:30 разом із ОСОБА_2, перебуваючи неподалік будинку №4 по вул.

Винниченка в м. Вінниці, помітили ОСОБА_3. В цей час у них виник спільний злочинний умисел на заволодіння майном ОСОБА_3 із застосуванням насильства.

Реалізуючи свій спільний злочинний умисел, діючи з корисливим мотивом, умисно і спільно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підійшли до ОСОБА_3, після чого ОСОБА_2 наніс останньому декілька ударів в обличчя, а ОСОБА_1 підійшовши зі спини та підставивши ногу, збив ОСОБА_3 з ніг та повалив його на землю, де почав утримувати останнього за ноги, а ОСОБА_2 повторно наніс йому удар в обличчя та почав його обшукувати.

В свою чергу, ОСОБА_3 здійснював активний супротив, у зв'язку з чим ОСОБА_2, притискаючи своєю ногою голову потерпілого до землі, з метою подолання опору з його боку, знову наніс декілька ударів йому в обличчя, а потім зняв з пальця руки ОСОБА_3 належну йому золоту обручку, 585 проби, вагою 4,40 г.

ОСОБА_1, відпустивши ноги ОСОБА_3, взяв до рук та частково оглянувши вміст сумки, скориставшись, тим, що ОСОБА_2, зняв коліно з голови потерпілого, ривками зірвав з плеча належну останньому сумку-планшет торгової марки "Polo", серії "Cossni", в якій знаходились речі, а саме: три картки ПАТ "КБ "Приват Банк", 2 флеш-накопичувача USBневідомої марки, паспорт громадянина України та реєстраційний номер облікової картки платника податків на ім'я ОСОБА_3, портативний зарядний пристрій "Powerbank", паперовий блокнот, 8 візиток, стартовий пакет мобільного оператора "Лайфселл", ключі від квартири, пропуск на роботу, перехідник-адаптер USB 3.0 to Sata3g, картрідер micro-SD, картрідер торгової марки "Samsung", ключі в кількості 3 штуки, 24 аркуші паперу з нотатками, 3 ручки, зарядний адаптер "La-520", грошові кошти в кількості 2 купюр номіналами 1 та 2 гривні, 2 монети номіналом по 1 гривні.

Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом із речами ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зникли, заволодівши вказаним майном та спричинивши матеріального збитку потерпілому на загальну суму 5637,95 грн.

Внаслідок таких спільних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно тілесні ушкодження, що за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі захисник Вознюк О. Д. посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення та на підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання із встановленням іспитового строку. Вказує, що суд, призначаючи покарання, не врахував всіх пом'якшуючих обставин - визнання вини в повному обсязі та щире каяття, а також усіх даних про особу винного, що призвело до призначення надто суворого покарання, а саме те, що його підзахисний на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має міцні соціальні зв'язки, офіційно працював до його затримання, проживав з цивільною дружиною та має матір, яка хворіє та потребує догляду. Крім того, ОСОБА_1 має двох малолітніх дітей, яким сплачує аліменти та надає іншу матеріальну допомогу. Захисник зазначає, про відсутність у потерпілого претензій до ОСОБА_1, тому його виправлення вважає можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши долучені до скарги копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Доводи захисника Вознюка О. Д., наведені ним у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість є безпідставними.

Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є тяжким злочином, дані про особу винного, який вчинив злочин в період не знятої і не погашеної судимості, відсутність об'єктивних даних, які б свідчили про те, що він у вчиненому розкаявся та вжив належних заходів для відшкодування завданої потерпілому шкоди.

З урахуванням наведеного, місцевий суд призначив засудженому покарання в межах санкції статті за злочин, за який його засуджено, та не встановив підстав для застосування положень ст. 75 КК.

Апеляційний суд належним чином перевірив доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі, щодо надмірної суворості призначеного покарання та не знайшов підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, судами враховано всі обставини кримінального провадження та обґрунтовано призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є мінімальним за розміром в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК та відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є пропорційним і співмірним вчиненому та його наслідкам, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобіганню вчинення нових злочинів.

З огляду на викладені обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, в їх сукупності, беручи до уваги тяжкість вчиненого злочину, зміст і обсяг протиправних діянь ОСОБА_1, враховуючи мету покарання, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, не спростовують висновків суду та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цих судових рішень.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Вознюка О. Д. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Ємець С. І. Кравченко Н. В. Білик