УХВАЛА

27 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/10784/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Булгакової І. В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М. Т.,

представників:

позивача - Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л. О. (далі - ПАТ "Український професійний банк", позивач), відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман 2014" (далі - ТОВ "Гурман 2014", відповідач-2), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ
"ФК "Інвестохіллс Веста"), третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - згідно з протоколом судового засідання, інші учасники - не з'явилися,

розглянув касаційні скарги - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та ПАТ "Український професійний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 (суддя - Чебикіна С. О.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 (головуючий - суддя Разіна Т. І., судді: Коробенко Г. П., Мальченко А. О.)

у справі № 910/10784/16

за позовом ПАТ "Український професійний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (далі - ТОВ "ФК Аурум Фінанс", відповідач-1), ТОВ "Гурман 2014",

треті особи: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 2) Національний Банк України; 3) Товариство з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий"; 4) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович; 5) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста"

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ПАТ "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л. О. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ФК Аурум Фінанс" та ТОВ "Гурман 2014", за участю у справі третіх осіб:

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного Банку Україну, Товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий", Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме - договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, укладеного між позивачем та ТОВ "ФК "Аурум Фінанс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до постанови Правління НБУ від
28.08.2015 № 562 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 № 158, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український професійний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з даним рішенням з 31.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "УПБ" та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "УПБ", визначені статтями 37 та 38, частинами 1 та 2 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіній Любові Олександрівні строком на 1 рік з 31.08.2015 до 30.08.2016 включно.

В подальшому, під час тимчасової адміністрації позивача, шляхом перевірки правочинів, вчинених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку виявлено правочин, вчинений між позивачем та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" щодо відступлення права вимоги, а саме, договір про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. та зареєстрованого у реєстрі за №6332, який на думку позивача є нікчемним на підставі частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Так, за вказаним правочином, на думку позивача, ПАТ "Український професійний банк" безоплатно здійснив відчуження майна (оскільки розрахунки за спірним договором було проведено через внутрішній рахунок банку, тоді як постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ обмеженням щодо обов'язку ПАТ "УПБ" під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк уклав правочин, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а також банк уклавши договір застави майнових прав здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною нижчою від звичайної, за наслідком чого банк отримав збитки.

За таких обставин, позивач керуючись статтею 216 ЦК України, просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме зобов'язати відповідача повернути позивачу права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги від 27.05.2015, укладеним між позивачем та відповідачем, а також повернути оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27.05.2015, за зобов'язаннями боржника, а саме: договір про відкриття кредитної лінії №130 від 14.04.2006 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); іпотечний договір від 14.04.2006, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. реєстровим номером 1-1897 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); договір застави майна №130-1 від
25.04.2006 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); договір поруки №130-3 від 26.09.2011 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); договір про відкриття траншевої кредитної лінії №42 від 04.06.2009 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього); договір застави майна №42-1 від
04.06.2009 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього).

Крім того, позивач просив суд внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни про суб'єктів в записі про іпотеку № 402883 та зміни про суб'єктів в записі про обтяження №402794 та внести зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про обтяжувача в записі зареєстрованого за № 14475509.

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021, у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що договір відступлення прав вимоги від 27.05.2015 №б/н є нікчемним відповідно до пунктів 2, 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і, відповідно, прийшов до висновку про те, що права позивача за захистом яких він звернувся до суду не порушено відповідачами.

Також суд першої інстанції зазначив, що відповідно до висновку судового експерта №/02/1901-03 за результатами проведення судової економічної експертизи від
07.02.2019, в якому вказано, що станом на 27.05.2015 вартість прав вимоги, які виникли з договору про відкриття кредитної лінії № 130 від 14.04.2006 та договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 04.06.2009 № 42 та які відступлені ПАТ "Український професійний банк" за договором відступлення прав вимоги від 27.05.2015 №б/н відповідають рівню звичайних цін, що склалися на даний товар, позивачем не доведено суду, що ціна відступленого права вимоги що була визначена та погоджена сторонами в договорі є на 20% чи більше заниженою порівняно з його ринковою (звичайною) вартістю у відповідності до пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- Банк був віднесений до категорії проблемних банків 30.04.2015, тобто майже за місяць до укладення договору від 27.05.2015 банк уже був проблемним, а
28.05.2015 постановою Правління Нацбанку України віднесено ПАТ "Український промисловий банк" до категорії неплатоспроможних, тобто після укладення спірного договору, тому укладення цього договору вже не могло вплинути на визнання Банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

- ТОВ "ФК Аурум Фінанс" оформлено платіжне доручення від 27.05.2015 №73 з перерахування коштів із свого поточного рахунку (відкритого в ПАТ "УПБ") на рахунок позивача на суму 4 600 000,00 грн, а отже зазначений договір не передбачав безоплатної передачі права вимоги. Крім того, суд вказав, що у цій справі, відбувся внутрішньобанківський переказ, що виключає використання кореспондентського рахунку. У постанові НБУ № 293/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів із поточних рахунків юридичних осіб, відкритих у такому банку;

- аргументи про те, що ТОВ "ФК Аурум Фінанс" є пов'язаною особою з банком не підтверджено належними доказами, а ґрунтуються лише на витязі з переліку пов'язаних з банком осіб станом на 01.05.2015, що є додатком до постанови правління НБУ від 12.05.2015 №315.

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.03.2021 №29.3-02/638 у зв'язку з перебуванням судді Колос І. Б. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/10784/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів:

Малашенкова Т. М. (головуючий), Бенедисюк І. М., Булгакова І. В.

ПАТ "Український професійний банк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від
20.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
19.01.2021 у справі № 910/10784/16, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У касаційній скарзі, в обґрунтування своєї позиції, ПАТ "Український професійний банк" із посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 910/12028/18, від 25.04.2018 у справі № 910/10371/16 та від 27.01.2021 у справі № 554/9710/17 стосовно правомірності дій ПАТ "Український професійний банк" з віднесення договору про відступлення прав вимоги до нікчемним, з підстав вказаних у пунктах 1, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/10784/16 за касаційною скаргою ПАТ "Український професійний банк" на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Також з касаційною скаргою до Верховного Суду звернулося ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від
20.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
19.01.2021 у справі № 910/10784/16, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В уточненій касаційній скарзі ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" вказує на те, що Північний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 19.01.2021 посилається на постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18, постанову Великої Палати Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16. При цьому, скаржник згідно з пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України вважає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищенаведених постановах Верховного Суду з підстав, що обставини у цих справах є відмінними між тими які у справі № 910/10784/16, оскільки однією з обставин на яку послався позивач для задоволення позову це пов'язаність між особами ПАТ "Український професійний банк" та відповідачем ТОВ "ФК Аурум Фінанс", що відповідно до пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою вважати зазначені правочину нікчемними.

При цьому, скаржник посилаючись на підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України зазначає, що суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію і така правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 50/311-б та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/109447/17.

Аналізуючи висновки Касаційного господарського суду від 28.01.2021 у справі 50/311-б скаржник зазначає, що при ухвалені рішення, Північний апеляційний господарський суд мав враховувати саме останню правову позицію з даних правовідносин. Проте апеляційною інстанцією не були враховані саме останню правову позицію, а саме постанови Верховного суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі № 554/9710/17 та постанову Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020 у справі № 359/4886/15-ц.

Отже, на думку скаржника, підставою для необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вище наведених постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні є не врахування судом висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 50/311-б та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/109447/17 стосовно того, що Суд мав враховувати саме останню правову позицію з даних правовідносин, а також те, що обставини у цих справах є відмінними між тими які у справі № 910/10784/16, оскільки однією з обставин на яку послався позивач для задоволення позову це пов'язаність між особами ПАТ "Український професійний банк" та відповідачем ТОВ "ФК Аурум Фінанс", що відповідно до пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою вважати зазначені правочину нікчемними.

Крім того, уточнена касаційна скарга обґрунтована невірним застосуванням Північним апеляційним судом положень пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/10784/16 за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на підставі пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

ТОВ "Гурман 2014" 11.05.2021 засобами поштового зв'язку направлено на адресу Верховного Суду відзив на касаційні скарги, у якому відповідач 2 просить суд відмовити у їх задоволенні та залишити в силі оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме до договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, який укладений між ПАТ "Український професійний банк" та ТОВ "ФК "Аурум Фінанс" в період з дати віднесення позивача до категорії проблемних банків до дати віднесення останнього до категорії неплатоспроможних, а також внесення зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про суб'єктів в записі про іпотеку № 402883, зміни про суб'єктів в записі про обтяження №402794 та зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про обтяжувача в записі зареєстрованого за №
14475509.

Ключове та вагоме обґрунтування касаційної скарги ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" полягає в існуванні різної судової практики у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду та у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду та в необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права з підстав застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, укладеного між Банком та клієнтом Банку в період з дати віднесення такого банку до категорії проблемних банків до дати їх віднесення до категорії неплатоспроможних. Так як розрахунки за спірним договором проведено через внутрішній рахунок банку, оскільки відповідною постановою Правління Національного банку України встановлені обмеження щодо обов'язку банку під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Схожі аргументи щодо різності практики викладені і в касаційній скарзі ПАТ "Український професійний банк".

Під час розгляду справи № 910/10784/16 з урахуванням доводів касаційних скарг, відзиву, матеріалів справи, підстав касаційного оскарження, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вбачаються підстави, передбачені частинами 4 та 5 статті 302 ГПК України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частиною 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частиною 4 статті 303 ГПК України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частиною 4 статті 303 ГПК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к з приводу того, що під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Наявність довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов'язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що мають надати можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі "Брезовець проти Хорватії" (Brezo. ee v. Croatia), заява № 13488/07).

Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності, зокрема, і при вирішенні питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду також приходить до висновку про необхідність у відступу від висновку Верховного Суду, викладених у нижче наведених постановах.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Встановлений у частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перелік підстав нікчемності правочинів є вичерпним.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. У разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16).

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від
10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц).

У розумінні положень частини 3 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов'язку встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних правових наслідків.

Під час розгляду справи № 910/10784/16 Суд встановив, що висновки, викладені у оскаржуваних судових рішеннях у цій справі стосовно застосування постанови від
30.04.2015 № 293/БТ якою ПАТ "Український професійний банк" заборонено використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, оплатності спірного правочину, а також щодо того, що проведення банком операції щодо перерахуванням коштів є виконанням правочину і не може бути підставою нікчемності цього правочину узгоджуються з висновками, викладеними у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 02.09.2020 у справі № 904/1939/18, від 18.08.2020 у справі № 915/494/18.

Так, сформована практика у наведених справах виходить з того, що у статті 1072 ЦК України визначено, що банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Аналогічне положення закріплено і у пунктах 22.9 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за яким банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється Національним банком України. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Такі ж вимоги закону встановлені в пунктами 2.22,2.25,3.6 Інструкції, затвердженій постановою НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" № 22 від 21.01.2004 (Інструкція № 22).

За статтею 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки мають право відкривати своїм клієнтам: 1) вкладні (депозитні), 2) поточні та 3) кореспондентські рахунки. При цьому поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів, відповідно до умов договору та вимог законодавства України; кореспондентським рахунком є рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Пунктом 16.1 статті 16 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що до документів на переказ відносяться: 1) розрахункові документи, 2) документи на переказ готівки, 3) міжбанківські розрахункові документи, 4) клірингові вимоги та 5) інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. При цьому розрахунковим документом є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (Пунктом 16.1 статті 16 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

За пунктом 27.1 статті 27 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" міжбанківський переказ здійснюється шляхом: проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в національному банку України; проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку.

Внутрішньобанківський переказ здійснюється банком у порядку, визначеному пунктом 27.1 статті 27 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно з пунктом 27.1 статті 27 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Здійснивши аналіз статей 7, 16, 22, 27, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", пунктів 2.22,2.25,3.6 Інструкції № 22, можна дійти висновку про те, що, оскільки платежі в оплату за договором відбувались всередині ПАТ "Український професійний банк" за допомогою відповідного розрахункового документа - платіжного доручення (не міжбанківський, а внутрішньобанківський переказ), то їх проведення не могло відображатись на кореспондентському рахунку банку, відкритому в іншому банку (НБУ), який призначений для проведення міжбанківських розрахунків. Так само і не міг залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ "Український професійний банк" в НБУ (призначеному для міжбанківських розрахунків) впливати на можливість проведення клієнтом операції з перерахування коштів з одного рахунку, відкритого в банку, на інший рахунок, також відкритий в цьому банку.

Крім того, проведення банком платіжної операції із перерахування коштів із поточного рахунку особи яка здійснює оплату в ПАТ "Український професійний банк" не є правочином у розумінні положень статей 202, 626 ЦК України та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а є його виконанням, оскільки, здійснюючи операції із перерахування коштів, банк не вчиняє окремих правочинів, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банку - резидентів і нерезидентів, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за № 1172/8493.

До діяльності банку, який визнано проблемним, не застосовуються норми, які регулюють діяльність банку, до якого введено тимчасову адміністрацію. Правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні Законом України "Про банки і банківську діяльність", ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.09.2012 за № 1590/21902, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.

Крім того, у постанові НБУ № 293/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів із поточних рахунків юридичних осіб, відкритих у такому банку.

Проте, існує інший підхід у вирішенні питання щодо здійснення розрахунків за спірними правочинами кредиторами банка шляхом перерахування коштів, які знаходилися на рахунку в тому ж банку, відповідно до якого при здійсненні такої операції відбувається лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошового зобов'язання без реального зовнішнього надходження коштів на рахунок банка.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі № 554/9710/17, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу від 28.052015 є нікчемним, оскільки, уклавши спірний договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою ТОВ "Розвиток-2012", яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ "Український професійний банк", шляхом перерахування коштів з рахунку ТОВ "Розвиток-2012" на рахунок банку. Від продажу об'єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов'язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами.

Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020 у справі № 359/4886/15-ц, направляючи на новий розгляд справу суд касаційної інстанції вказав, що суд апеляційної інстанції належно не перевірив доводів заявника про те, що саме по собі перерахування коштів з аналітичного рахунку вкладника, відкритого в банку на аналітичний рахунок, відкритий у банку для розрахунку з клієнтами, не може свідчити про реальне надходження коштів клієнта на рахунок банку, може бути лише коригуванням структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.09.2019 у справі № 203/4466/17, направляючи справу в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Український професійний банк" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на новий розгляд суд касаційної інстанції також зазначив, що суди не перевірили доводів позовної заяви про те, що виконання платіжного доручення від 28.05.2015 № 211, оформленого ТОВ "Розвиток-2012", на суму 3 196 139,44 грн було неможливо, оскільки залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ "Український професійний банк" складав 43 805,61 грн. Позивач вказував, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку ПАТ "Український професійний банк" не мало можливості виконати платіжне доручення № 211 від 28 травня 2015 року з перерахування коштів, а тому кошти до банку не надходили та відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, що свідчить про безоплатність такого правочину, а такий правочин унеможливлює виконання грошових зобов'язань банку перед іншими кредиторами в ліквідаційній процедурі, в цій частині продажу.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції у справі №203/4466/17 вказав, що судами не було належним чином перевірено, чи не призвело укладення вказаного договору купівлі-продажу до неплатоспроможності банку (у частині вартості нерухомості) перед іншими кредиторами, адже за наслідком дій з відчуження активів не було підвищено ані ліквідність, ані платоспроможність банку. Також суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що судами не було враховано та перевірено посилань про те, що оплата за договором мала бути здійснена третьою особою - ТОВ "Розвиток-2012", яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ "Український професійний банк", шляхом перерахування коштів з рахунку ТОВ "Розвиток-2012" на рахунок банку. Тобто, від продажу об'єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилась (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов'язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами на вартість проданого нерухомого майна.

З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що виключна правова проблема полягає у наявності різної практики щодо застосування норм права Касаційним господарським судом та Касаційним цивільним судом щодо здійснення розрахунків за подібними спірними правочинами кредиторами банка та вирішення питання щодо наявності/відсутності оплати кредиторами спірних правочинів у кореляції з положеннями частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та відсутності доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення призводить до різного застосування частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у системному зв'язку з нормами інших законодавчих актів.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного для вирішення справи № 910/10784/16 є необхідним надання висновку щодо застосування вищевказаних норм права, що на думку колегії суддів, виходить за межі повноважень Касаційного господарського суду, адже різна судова практики наявна у постановах Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 554/9710/17, від 18.11.2020 у справі № 359/4886/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 203/4466/17 щодо застосування частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у контексті висновків щодо безоплатності спірних правочинів.

Очевидно, що не може бути різних підходів для застосування частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у системному зв'язку з нормами інших законодавчих актів, залежно від того, чи приймають юридичні особи участь в його укладенні, чи ні.

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертає увагу на те, що кількість справ щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину щодо правочинів які за результатами перевірок (проведеними на підставі частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") є нікчемними в силу приписів статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є значною з огляду на те, що в Україні у великої кількості банків було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду, яка має здійснювати перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку, активи таких банків, у тому числі права вимоги до боржників та нерухоме майно, починаючи з 2016 року, були відчужені фізичним та юридичним особам.

Колегія суддів вважає, що справа містить виключну правову проблему, і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права в контексті підстав касаційного оскарження. При цьому на сьогодні існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань щодо порядку прийняття рішення у такій категорії справи.

Вирішення правової проблеми необхідне також для забезпечення сталої судової практики, оскільки існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Ураховуючи наведене, справа № 910/10784/16 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/10784/16 разом із касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л. О. та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у справі № 910/10784/16 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова