УХВАЛА

08 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11820/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників

скаржника ТОВ "Гудвеллі Україна": Худзій Д. М.

відповідача Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків: Іванський В. І. (в режимі відеоконференції)

відповідача Головне управління Державної казначейської служби: Бойко М. А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021

у складі колегії суддів: Тищенко О. В. (головуючої), Дикунської С. Я., Станіка С. Р.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна"

до 1. Офісу великих платників податків Державної податкової служби

2. Головного управління Державної казначейської служби України

про стягнення 806 366,42 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та підстави заявлених вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" (далі - ТОВ "Ґудвеллі Україна", скаржник, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Офісу великих платників податків ДПС та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 806
366,42 грн збитків.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ "Ґудвеллі Україна" зазначено про понесення збитків у вигляді оплати юридичних послуг, які надавались у зв'язку з оскарженням в адміністративному порядку додаткового податкового повідомлення - рішення Офісу великих платників податків від 07.03.2018 № 0001854714 (далі - ППР).

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/11820/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.09.2020.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

4.07.03.2018 Офіс великих платників податків ДФС України відносно ТОВ "Ґудвеллі Україна" виніс ППР про донарахування ПДВ в сумі 79 359 369,78 грн та 39 679
684,89 грн штрафних санкцій.

5. Звертаючись з позовом, позивач зазначив, що з метою захисту своїх прав кваліфікованим юристом, який має досвід оскарження податкових повідомлень-рішень на великі суми, підприємство уклало з адвокатом Худзій Д. М. договір про надання юридичних послуг від 17.03.2018 № 1/18 (далі - Договір).

6. Відповідно до пункту 1.1. Договору виконавець здійснює представництво замовника в органах Державної фіскальної служби та в судах всіх інстанцій з приводу оскарження ППР визначеного у преамбулі до цього договору в порядку та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити вартість послуг, згідно погоджених тарифів.

7. Згідно з пунктом 5.1.Договору вартість послуг становить 1 % від суми частки оскарженого податкового повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження в органах ДФС України, крім того, 1 % від суми частки оскарженого податкового повідомлення - рішення в порядку судового провадження.

8. На підставі цього договору, адвокат Худзій Д. М. здійснював аналіз доказів, підготовку документів для оскарження податкового повідомлення - рішення та представництво підприємства у ДФС України, і зокрема, у відповідності до умов Договору підготував скаргу на ППР.

9. За результатами розгляду скарги ТОВ "Ґудвеллі Україна" від 26.03.2018, Державна фіскальна служба України прийняла рішення від 25.05.2018 № 18275/6/99-99-11-01-02-25, відповідно до якого скасувала ППР в частині донарахувань по реалізації товарно-матеріальних цінностей невстановленим особам та у відповідній частині застосованих штрафних санкцій в сумі 80 636 642,00 грн.

10. За результатом наданих послуг щодо здійснення підготовки адміністративної скарги для адміністративного оскарження ППР, здійснення представництва замовника у Державній фіскальній службі України, ТОВ "Ґудвеллі Україна" та адвокат Худзій Д. М. склали акт наданих послуг від 19.06.2018 на суму 806 366,42 грн, який був оплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням від 25.06.2018 №
13144.

11. Позивач у позові зазначив, що витрати позивача на оплату отриманих юридичних послуг - є збитками підприємства, які були завдані незаконним рішенням органу державної влади, що скасоване в адміністративному порядку, у зв'язку з чим просить стягнути їх з відповідачів у судовому порядку в розмірі 806 366,42 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 позов задоволено:

- стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Ґудвеллі Україна" 806
366,42 грн збитків;

- стягнуто з Офісу великих платників податків ДПС на користь ТОВ "Ґудвеллі Україна" 12 095,50 грн судового збору за подання позову.

13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неправомірність дій Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України щодо прийняття ППР підтверджено рішенням від 25.05.2018 № 18275/6/99-99-11-01-02-25 Державної фіскальної служби України, прийнятим в порядку адміністративного оскарження. У свою чергу, неправомірні дії податкового органу зумовили звернення позивача до адвоката Худзій Д. М., яким надано послуги на суму 806 366,42 грн, відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що такі витрати позивача є збитками, які виникли внаслідок неправомірних дій податкового органу. Внаслідок встановлення всіх елементів складу збитків, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків у заявленому розмірі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі № 910/11820/20 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі № 910/11820/20 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Ґудвеллі Україна" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 806 366,42 грн відмовлено повністю.

15. Приймаючи оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції, з поміж іншого, дійшов висновку, що позивачем в розумінні статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не було доведено неправомірність дій відповідача-1, як не доведено і наявність саме збитків та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяними збитками.

Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги

16. Не погоджуючись із наведеними висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "Ґудвеллі Україна" звернулось з касаційною скаргою з вимогою скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 у справі № 910/11820/20 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від
12.01.2021.

17. В обґрунтування доводів касаційної скарги, ТОВ "Ґудвеллі Україна", поряд з іншим, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, зазначаючи, зокрема, таке:

- заявлені позивачем збитки (витрати на правову допомогу у зв'язку з адміністративним оскарженням податкового повідомлення - рішення) були понесені лише у результаті прийняття відповідачем цього неправомірного податкового повідомлення-рішення;

- винесення оспорюваного податкового повідомлення - рішення було єдиною причиною укладення з адвокатом договору про представництво позивача з приводу оскарження цього податкового повідомлення-рішення;

- суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б, що за відсутності оспорюваного податкового повідомлення - рішення позивач би укладав згаданий договір та ніс би витрати по ньому.

Доводи інших учасників справи

(Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків - правонаступник Офісу Великих платників податків ДПС)

18.10.06.2021 до Верховного Суду від Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшло клопотання про заміну сторони на його правонаступника.

19. Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2021 здійснено заміну сторони у справі № 910/11820/20 - Офіс великих платників податків ДПС на його правонаступника - Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

20.15.06.2021 від Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, з поміж іншого, зазначено про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та необхідність залишення касаційної скарги без задоволення.

(Головне управління Державної казначейської служби України)

21.18.06.2021 на електронну адресу та 24.06.2021 на адресу Верховного Суду від Головного управління Державної казначейської служби України надійшов відзив щодо залишення касаційної скарги ТОВ "Ґудвеллі Україна" без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін, оскільки на думку відповідача, остання ухвалена в результаті повного та об'єктивного дослідження обставин справи.

Позиція Верховного Суду

22. Розглянувши в судовому засіданні 08.07.2021 матеріали касаційної скарги ТОВ "Ґудвеллі Україна", заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

23. Об'єктом касаційного перегляду є постанова Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021, якою апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі № 910/11820/20 задоволено та скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі № 910/11820/20 про задоволення позову.

24. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване, з поміж іншого, тим, що факт скасування Державною фіскальною службою України рішенням від 25.05.2018 № 18275/6/99-99-11-01-02-25 ППР в частині донарахувань по реалізації товарно-матеріальних цінностей невстановленим особам та у відповідній частині застосованих штрафних санкцій - не є допустимим та належним доказом в розумінні статей 76, 77 ГПК неправомірних дій відповідного органу, а лише свідчить про обрання позивачем способу адміністративного оскарження відповідного рішення в рамках визначеної процедури згідно п. 56.2. Податкового кодексу України, і розгляд відповідної скарги, які і результати її розгляду стосуються виключно питання правомірності здійснених податкових нарахувань, проте, дії відповідача-1 щодо винесення податкового повідомлення - рішення здійснені в межах визначених законом повноважень. Скасування такого податкового повідомлення - рішення контролюючим органом вищого рівня - є складовою законодавчо визначеної процедури адміністративного оскарження, що жодним чином не свідчить про неправомірність дій відповідача-1 в частині прийняття певного розпорядчого акту.

25. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовою природою заявлених позивачем до стягнення спірних коштів в розмірі 806 366,42 грн - є оплата на надані послуги адвоката по договору щодо представництва останнім інтересів позивача в рамках адміністративного оскарження податкового - повідомлення рішення, проте, вони не є збитками в розумінні статей 22, 1176 Цивільного кодексу України і не набули такої правової природи внаслідок скасування податкового повідомлення - рішення, винесеного відповідачем-1, контролюючим органом вищого рівня.

26. Крім того суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позову з огляду на те, що витрати позивача щодо оскарження ППР, не належать до судових витрат, оскільки не пов'язані з підготовкою та веденням судової справи, а тому до них не застосовуються норми ГПК України в частині судових витрат у зв'язку з чим наявні підстави для їх відшкодування у позовному провадженні в якості шкоди, оскільки при оцінці підстав для відшкодування позивачу завданої шкоди у заявленому до стягнення розмірі, як і при встановленні правової природи спірних коштів, підлягали застосуванню приписи статей 22, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України, і відсутність правової природи у спірних коштів саме судових витрат жодним чином не звільняє позивача, який заявив їх до стягнення, від обов'язку довести свої вимоги у цій частині належними та допустимими доказами, так і суду - в частині дослідження правової природи спірних коштів та встановлення складових, обумовлених статтями 22, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України для відшкодування завданих збитків, як форми цивільно-правової відповідальності (неправомірність дій відповідача-1, наявність саме шкоди (матеріального відображення збитків), наявність причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою).

27. Крім того, судом апеляційної інстанції відхилено доводи позивача про те, що заявленим до відшкодування сумам адвокатських витрат притаманні усі ознаки збитків, що визначені в статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки, за висновком суду апеляційної інстанції, своєю правовою природою ці витрати не є заходом цивільно-правової відповідальності, а пов'язані з оплатою діяльності адвоката в рамках господарської діяльності позивача.

28. Натомість, скаржник не погоджується із вказаним вище рішенням суду апеляційної інстанції, в тому числі, зазначаючи про наявність фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики щодо стягнення збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені у позасудовому врегулюванні спору.

29. Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

30. Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;

- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:

- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;

- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;

- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;

- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.

31. З урахуванням змісту оскаржуваних судових рішень, доводів касаційної скарги та відзивів на неї Верховному Суду у цій справі необхідно вирішити правову проблему щодо можливості стягнення збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені у позасудовому врегулюванні спору.

32. Вирішення зазначеної правової проблеми необхідне для забезпечення сталої судової практики, оскільки існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому.

33. Так, кількісний критерій для характеристики виключності правової проблеми ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

34. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що питання відшкодування збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені у позасудовому врегулюванні спору має важливе практичне значення оскільки за даними Державної податкової служби України:

- протягом січня - грудня 2019 року (станом на 01.01.2020) до ДПС (ДФС) надійшло 24 679 повторних скарг на 32 634 податкових повідомлень-рішень, за результатами розгляду скасовано повністю та частково 6 403 податкових повідомлень-рішень на 14 761,3 млн. гривень ([Електронний ресурс] // Офіційний вебсайт Державної податкової служби України. - Режим доступу: https://tax. gov. ua/diyalnist-/pokazniki-roboti/vregulyuvannya-podatkovih/informatsiya-schodo-oskarjen-rishen/405429.html;

- протягом січня-грудня 2020 року (станом на 01.01.2021) до ДПС надійшло 16 774 скарги на 22 586 податкових повідомлень-рішень (рішень, вимог), за результатами розгляду скасовано повністю та частково 5 492 податкових повідомлень-рішень (рішень, вимог) на 9 421,2 млн гривень ([Електронний ресурс] // Офіційний вебсайт Державної податкової служби України. - Режим доступу:https://tax. gov. ua/diyalnist-/pokazniki-roboti/vregulyuvannya-podatkovih/informatsiya-schodo-oskarjen-rishen/478794.html);

- протягом січня - травня 2021 року (станом на 01.06.2021) до ДПС надійшло 3 871 скарга на 5 705 податкових повідомлень-рішень (рішень, вимог), за результатами розгляду задоволених скарг платників податків скасовано повністю та частково 2 254 податкових повідомлень-рішень (рішень, вимог) на 1 967,1 млн гривень ([Електронний ресурс] // Офіційний вебсайт Державної податкової служби України. - Режим доступу: https://tax. gov. ua/diyalnist-/pokazniki-roboti/vregulyuvannya-podatkovih/informatsiya-schodo-oskarjen-rishen/478794.html).

35. У розрізі наведеної проблематики Верховний Суд приймає до уваги, що витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України і вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні (аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09).

36. У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18).

37. Витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в адміністративній справі у порядку господарського судочинства (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19, від 22.06.2020 у справі № 925/1300/18).

38. На відміну від наведених вище правових позицій у цій справі, як вказано вище, проблемним є питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу понесених у позасудовому врегулюванні спору виходячи з такого.

39. Так, статтею 56 Податкового кодексу України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

40. Положення про відшкодування шкоди, завданої платнику податків, містяться в пункті 21.3 статті 21 Податкового кодексу України, яким встановлено, що шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.

41. Аналогічне положення закріплене в абзаці другому пункту 114.1 статті 114 Податкового кодексу України згідно якого шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їхніх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.

42. Цьому обов'язку податкових органів кореспондує право платників податків на повне відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку, яке закріплене в підпункті 17.1.11 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України.

43. Разом з тим, відповідно до абзацу першого пункту 114.1 статті 114 Податкового кодексу України (яка набрала чинності з 01.01.2021) особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їхніх посадових (службових) осіб.

44. Таким чином законодавцем у наведених нормах застосовано різні підходи щодо визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню внаслідок протиправних рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, їхніх посадових (службових) осіб (повне відшкодування шкоди та відшкодування шкоди).

45. Натомість в абзаці першому пункту 114.2 статті 114 Податкового кодексу України зазначено про те, що шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до пункту 114.2 статті 114 Податкового кодексу України, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.

46. Водночас в абзаці другому пункту 114.2 статті 114 Податкового кодексу України законодавцем встановлено обмеження відшкодування шкоди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством за наявності обставин, передбачених пункту 114.2 статті 114 Податкового кодексу України. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи. У передбачених абзацом другим цього пункту випадках шкода понад встановлений розмір відшкодуванню не підлягає.

47. До того ж за приписами підпункту 114.3.2. пункту 114.3. статті 114 Податкового кодексу України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати зокрема документально підтверджені витрати, пов'язані з адміністративним та/або судовим оскарженням (крім сум, що підлягають відшкодуванню в порядку розподілу судових витрат згідно із процесуальним законодавством) незаконних (протиправних) рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (юридичний супровід, не пов'язаний із захистом, наданим адвокатом, відрядження працівників або представників платника податку, залучення експертів, отримання необхідних доказів, виготовлення копій документів тощо). Сума такого відшкодування не повинна перевищувати 50 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, в якому приймається відповідне судове рішення або рішення іншого органу, у передбачених законом випадках.

48. Аналіз змісту абзацу другого пункту 114.2 статті 114 та підпункту 114.3.3 пункту 114.3 статті 114 Податкового кодексу України приводить до висновку про встановлення законодавцем обмеження розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню (не більше 50 розмірів мінімальної заробітної плати) з одночасною неможливістю відшкодування витрат на юридичний супровід наданий адвокатом.

49. Разом з тим, право на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень закріплено в статті 56 Конституції України.

50. За приписами частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

51. Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

52. Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

53. За приписами частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

54. Частиною 1 статті 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

55. Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

56. Вочевидь, що незаконність прийнятих податковим органом рішень вимагає від платника податків вжиття заходів для доведення їх незаконності та недопущення сплати незаконних податкових зобов'язань та штрафних санкцій. Якщо платник податків не оскаржить таке рішення податкового органу, воно набере чинності відповідно до положень Податкового кодексу України і у платника податків виникне обов'язок щодо сплати незаконних податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

Тому витрати на оплату послуг юристів щодо оскарження незаконного рішення є вимушеними, адже в протилежному випадку платник податків має сплатити податки та штрафні санкції, які відповідно до законодавства він не повинен сплачувати.

57. Таким чином, незаконне рішення податкового органу це першопричина, наслідком якої є витрати платника податків, які виражаються, зокрема, у вартості юридичних послуг, а за відсутності таких витрат - в сплаті податкових зобов'язань та штрафних санкцій. Сам факт існування незаконного рішення дає право на відшкодування збитків, незалежно від наявності вини податкового органу, який виніс таке рішення у зв'язку з чим постає питання про можливість відшкодування платнику податків витрат на оплату юридичних послуг пов'язаних із процедурою адміністративного оскарження рішень контролюючого органу.

58. Міжнародні документи, першим з яких була Загальна декларація прав людини, встановлюють право на вільний доступ до правосуддя. Так, у статті 8 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

59. У частині 1 статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу.

60. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000 № 13-рп/2000).

61. Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість; право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзаци перший, другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.09.20009 № 23-рп/2009).

62. За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено.

63. Системний аналіз зазначених вище норм законодавства свідчить про наявність складної колізії, яка полягає у внутрішній суперечності норм Податкового кодексу України щодо розміру відшкодування шкоди, так і суперечності норм права Податкового кодексу України відносно норм права Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо можливості відшкодування збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені у позасудовому врегулюванні спору.

64. У розрізі наведеної проблематики при вирішенні питання щодо відшкодування збитків у вигляді витрат на правову допомогу адвоката, що понесені у позасудовому врегулюванні спору (оскарження в адміністративному порядку) ключовим є встановлення наявності права на відшкодування розумно визнаних і підтверджених витрат у фактичних розмірах без власне нормативних обмежень.

65. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

66. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

67. При відсутності усталеної судової практики і за наявності складної колізії у нормативному регулюванні спірних правовідносин та з урахуванням існування кількісного критерію окреслена у цій ухвалі правова проблема носить характер виключної.

68. З огляду на викладене, враховуючи висновок, що справа № 910/11820/20 містить виключну правову проблему, вирішення якої повинно бути здійснене Великою Палатою Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у таких питаннях, Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Справу № 910/11820/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ґудвеллі Україна" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби України та Головного управління Державної казначейської служби України про стягнення 806 366,42 грн передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк