Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.12.2018 року у справі №925/217/18

УХВАЛА

22 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/217/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В.- головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансдизель" на постанову Північного апеляційного господарського суду від
15.11.2018 та рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі

за позовом Заступника керівника Уманської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Христинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансдизель" про стягнення 68 321,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртрансдизель" звернулося 14.12.2018 до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2018 (у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б., Разіної Т.І., Скрипки І.М.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 (суддя Спаських Н.М.)

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
18.12.2018 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Краснов Є.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Кушнір І.В.

Колегія суддів ураховує висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений в ухвалі від 23.02.2018 у справі № 910/1396/16 щодо можливості розгляду касаційної скарги у паперовій формі, яка подана безпосередньо до Верховного Суду, зважаючи на те, що з 05.02.2018 Суд має доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для перевірки представництва сторін та доступ до єдиної системи діловодства спеціалізованого суду, що забезпечує можливість отримання касаційним судом електронної копії судового рішення, а також з огляду на право суду касаційної інстанції витребувати справи у паперовій формі із судів нижчих інстанцій відповідно до частини 1 статті 294 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке підлягає задоволенню з огляду на те, що скаржником доведено отримання оскаржуваної постанови 24.11.2018 (копія конверту з номером відстеження додається).

Однак, дослідивши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з наступних підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 ГПК України за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Так, за приписами пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частиною 5 статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Станом на 1 січня 2018 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1 762 грн.

Предметом позову в даній справі є стягнення 68 321,50 грн, а, отже, ціна позову у справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України.

В скарзі містяться посилання скаржника на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме, що прокурор в даному випадку не мав права звертатись з позовом в інтересах Христинівської міської ради. Крім того, скаржник зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 927/880/17.

Вивчивши доводи та твердження скаржника, Верховний Суд дійшов висновку, що питання права, що скаржник ставить у своїй касаційній скарзі, не має фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики. У даному випадку скаржник ставить на розгляд касаційного суду питання, що потребують дослідження та оцінки доказів у справі № 925/217/18, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та має індивідуальний характер.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

При цьому поняття "інтереси держави" є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає з посиланням на законодавство підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99).

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18 та колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції.

У судових рішеннях у цій справі, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що Прокурор вказав, а відповідачем не спростовано, що Христинівська міська рада не вчинила жодних дій по стягненню з відповідача на користь міського бюджету коштів, які складають розмір пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури м. Христинівка, що і викликало необхідність звернення до суду із позовом.

Посилання на правову позицію у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №927/880/17 є недоречним, оскільки предметом у даній справі були позовні вимоги мотивовані порушенням договірних зобов'язань в частині відшкодування плати за користування земельною ділянкою за договором оренди нерухомого майна. Правовий висновок зроблений у даній постанові стосувався ліцею, який не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим, не було підстав для його представництва органами прокуратури.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансдизель", оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, що не має фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

За таких обставин, керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 234, 287, 293, 314 ГПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансдизель" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2018 та рішення Господарського суду Черкаської області від 18.06.2018 у справі № 925/217/18.

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи повернути скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя: Є. Краснов

Суддя: Г. Мачульський

Суддя: І. Кушнір