Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.01.2021 року у справі №910/4373/20

УХВАЛА

23 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/4373/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В. П. (головуючий), Булгакової І. В. і Львова Б. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Хахуди О. В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" - Кузнецова І. С.,

відповідача - акціонерного товариства "Укргазвидобування" - Малярчука Ю. Б., Цівінської Н. М.,

розглянув матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - ТОВ "МІК")

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 (головуючий суддя - Ходаківська І. П., Демидова А. М. і Владимиренко С. В. )

зі справи № 910/4373/20

за позовом ТОВ "МІК"

до акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування")

про стягнення 9 973 049,81 грн.

РУХ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Позов було подано про стягнення 9 973 049,81 грн., з яких: 9 049 064,64 грн. основного боргу, 74 494,21 грн. пені, 612 281,18 грн. - 3% річних та 237 209,78
грн. "інфляційних втрат".

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору поставки від 12.12.2018 №УГВ11748/30-18 (далі - Договір) у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням господарського суду міста Києва від 14.09.2020: позов задоволено частково; стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "МІК" 9 049 064,64
грн. основного боргу, 61 586,60 грн. пені, 560 325,09 грн. - 3 % річних, 218
740,54 грн. "інфляційних втрат" та судовий збір у розмірі 148 345,75 грн. ; в іншій частині позову відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки заявлена сума основної заборгованості АТ "Укргазвидобування" за Договором підтверджується матеріалами справи. При цьому, здійснивши перерахунок "інфляційних втрат", 3 % річних та пені, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020: апеляційну скаргу АТ "Укргазвидобування" задоволено; рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "МІК" 61 586,60 грн. пені, 560 325,09 грн. - 3% річних, 218 740,54 "інфляційних втрат" та 148 345,75 грн. судового збору; ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ТОВ "МІК" у задоволенні вказаних позовних вимог; стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "МІК" 135 735,97 грн. судового збору за подання позовної заяви; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

6. Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що умовами укладеного сторонами Договору передбачено, що обов'язок відповідача здійснити оплату товару виникає після оплати позивачем як постачальником штрафних санкцій за порушення строків поставки товару. Оскільки рішеннями господарських судів у справі №908/2651/19 встановлено несвоєчасність поставки позивачем товару за Договором, а штрафні санкції за таку несвоєчасну поставку товару позивачем сплачені лише 01.07.2020, позовні вимоги про стягнення пені, "інфляційних витрат" та 3% річних є такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ "МІК", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, неврахування обставин щодо визнання відповідачем зобов'язання з оплати товару, що виключає застосування відповідачем притримання оплати і підтверджує звичайне безпідставне прострочення оплати та неправильне вирішення апеляційним господарським судом справи, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 повністю, а рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2020 залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні під час застосування до спірних відносин норм статті 237 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №905/2336/18, від 20.08.2018 у справі №905/2464/17.

9. Слід відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від
10.04.2018 у справі №916/804/17, який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки обставини у справах є різними і не є подібними. Тобто обставини визначення у договорах конкретних оперативно-господарських санкцій і порядку їх застосування у справі № 916/804/17 і в цій справі є інакшими і не є подібними, та ніяких необхідних для розгляду цієї справи висновків Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 не міститься.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

10. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укргазвидобування" заперечує проти задоволення касаційної скарги, зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не відповідають чинному законодавству. Вказує, що: судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що відповідно до пункту 7.12 Договору та враховуючи статтю 237 Господарського кодексу України, АТ "Укргазвидобування" правомірно здійснило притримання оплати за поставлений товар; зазначаючи у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №905/2336/18, від 20.08.2018 у справі №905/2464/17, ТОВ "МІК" не врахувало, що ці постанови касаційного суду прийняті за різних встановлених обставин, з різними предметами спору та у різних правовідносинах і просить постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

11. Також від АТ "Укргазвидобування" надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, в якому зазначається, що наведена ТОВ "МІК" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відсутня, оскільки у справах №905/2336/18, № 905/2464/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини не є подібними до справи, що розглядається, та враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин і сферу правового регулювання, застосування правових висновків Верховного Суду у справах №905/2336/18 та № 905/2464/17 до цієї справи є некоректним, тому відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

12. ТОВ "МІК" у письмових поясненнях зазначає, що рішенням суду першої інстанції було обґрунтовано частково задоволено позов, однак, апеляційний суд безпідставно врахував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, внаслідок чого невірно встановив обставини справи на неправильно вирішив спір.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Відповідно до умов укладеного ТОВ "МІК" (постачальник) та АТ "Укргазвидобування" (покупець) Договору:

- постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар - головки колонні, зазначені в специфікації/ях, що додається/ються до договору і є його невід'ємною/ими частиною/ами, а покупець - прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1);

- найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/ях (далі - Специфікація/ії), яка є додатком №1 до Договору та є її невід'ємною частиною.

Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невід'ємною частиною (пункт 1.2);

- розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунка на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника на умовах, зазначених у специфікації/ях, або з урахуванням умов, передбачених пунктом 3.4 Договору (пункт 4.1);

- строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується у специфікації/ях та графіку поставки до цього договору (пункт 5.1);

- датою поставки Товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної [при наявності двох дат датою підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем (пункт 5.2)];

- покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений товар у разі відсутності зауважень згідно з актом приймання-передачі товару або видатковою накладною (підпункти 6.1.1,6.1.2 пункту 6.1);

- постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором, забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом ІІ цього Договору (підпункти 6.3.1,6.3.2 пункту 6.3);

- у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного Договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару (пункт 7.9);

- за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. На вимогу постачальника покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (пункт 7.11);

- до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VІІ "Відповідальність сторін" покупець на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату товару (пункт 7.12);

- Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по Договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 цього договору, і діє до повного виконання сторонами зобов'язань (пункт 10.1).

14. Специфікацією №1 до договору сторони погодили найменування та вартість товару, що постачається, на суму 107 999 400 грн., вартість товару по даній специфікації включає в себе витрати на пакування, завантаження, монтажні матеріали для транспортування, транспортні витрати, витрати отримання сертифікату походження товару, митні витрати понесені продавцем при митному оформленні товару, а також усі мита, податки та інші обов'язкові платежі, які оплачуються постачальником при експорті товару, строк поставки товару: відповідно до графіку поставки товару, умови та строки оплати: оплата по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання, виробник товару: Китай, рік виготовлення товару 2018-2019 роки, але не більше 12 місяців на дату поставки товару.

15. Відповідно до графіку поставки товару, підписаного сторонами (додаток №3 до Договору), граничний строк поставки складає 90,120 та 150 календарних днів з дати підписання договору по визначених видах товару.

16. На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 95039472,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

17. Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, на загальну суму 85 990
407,36 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

18. Поставку товару було здійснено позивачем з порушенням строків, зокрема на 16,26,43,46,56,76,86 днів відповідно за вказаними вище накладними, у зв'язку з чим відповідач звертався до нього з претензією від 14.08.2019 про оплату суми пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару за договором.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.12.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.202 у справі № 908/2651/19, було частково задоволено позов АТ "Укргазвидобування" до ТОВ "МІК" та стягнуто з ТОВ "МІК" на користь АТ "Укргазвидобування" 81 890,12
грн. пені, 99 068,83 грн. штрафу за поставку товару з порушенням встановленого Договором строку. При цьому розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій у цій справі становив 9 047 947,41 грн., які складаються з 4 094 506,12 грн. пені та 4 953 441,29 грн. штрафу.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді згаданої справи було перевірено правильність нарахування штрафних санкцій та за клопотанням ТОВ "МІК" зменшено розмір пені до 81 890,12 грн., а штрафу до 99 068,83 грн.

Претензію позивача від 24.09.2019 №24-09/19-2 про сплату заборгованості за отриманий товар відповідач залишив без задоволення, що і стало підставою для звернення з позовом у цій справі.

19. Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з такого:

- поставлений за Договором товар на загальну суму 9 049 064,64 грн. не було оплачено відповідачем взагалі;

- заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував, що згідно з положеннями пункту 7.12 Договору ним було застосовано своє право на притримання оплати товару за Договором до оплати постачальником штрафу та/або пені за прострочення поставки товару, у зв'язку з чим строк виконання зобов'язання з оплати товару не настав;

- судом відхилені доводи відповідача про те, що ним на підставі пункту 7.12 Договору здійснено притримання оплати товару внаслідок того, що продавець допустив прострочення поставки товару і, як наслідок, повинен сплатити на користь відповідача штрафні санкції, з огляду на порушену процедуру реалізації відповідачем такого права, встановлену статтею 595 Цивільного кодексу України щодо необхідності негайного повідомлення про це боржника;

- рішенням господарського суду Запорізької області від 11.12.2019 у справі №908/2651/19, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2020, за позовом АТ "Укргазвидобування" до ТОВ "МІК" про стягнення штрафу та пені стягнуто з позивача на користь відповідача 81
890,12 грн. пені, 99 068,83 грн. штрафу за поставку товару з порушенням встановленого Договором строку. Сторони повідомили, що вказане рішення суду виконане повністю;

- таким чином, сума основного боргу відповідача, яка підлягає стягненню на користь позивача за поставлений останнім за Договором товар, складає 9 049
064,64 грн. ;

- оскільки судом встановлено прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, то вимоги позивача про стягнення 3% річних, "інфляційних нарахувань" та пені є законними та обґрунтованими;

- здійснивши перерахунок "інфляційних втрат", 3 % річних та пені, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині.

20. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, "інфляційних витрат" та 3% річних та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- за умовами Договору позивач повинен був виконати свій обов'язок зі здійснення поставки товару відповідачу, який передував обов'язку відповідача з оплати поставленого товару;

- матеріалами справи підтверджено, що поставку товару було здійснено позивачем з порушенням строків, у зв'язку з чим відповідач звертався до нього з претензією від 14.08.2019 про оплату пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару за Договором у сумі 9 047 947,41 грн., а згодом звернувся з позовом й до господарського суду Запорізької області, який рішенням від 11.12.2019 у справі № 908/2651/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2020, частково задовольнив позов АТ "Укргазвидобування" до ТОВ "МІК" та стягнув з останнього 81 890,12 грн. пені та 99 068,83 грн. штрафу за поставку товару з порушенням встановленого Договором строку;

- в апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що штрафні санкції були сплачені позивачем лише 01.07.2020, що останнім не заперечується;

- враховуючи встановлений рішеннями судів у справі № 908/2651/19 факт несвоєчасної поставки позивачем товару, а також те, що умовами укладеного Договору визначено обов'язок відповідача здійснити оплату товару після оплати позивачем як постачальником штрафних санкцій, заявлені позовні вимоги про стягнення пені, "інфляційних втрат" та 3 % річних є такими, що не підлягають задоволенню;

- право відповідача застосувати таку оперативно-господарську санкцію, як притримання, передбачено пунктом 7.12 Договору, і відповідач таким своїм правом скористався. При цьому відповідно до норм статті 237 ГК України оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання;

- судом апеляційної інстанції враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, про можливість встановлення у договорі такої оперативно-господарської санкції, як притримання оплати та застосування її стороною, яка потерпіла від правопорушення.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

21. Частина перша статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів":

- висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

22. Господарський процесуальний кодекс України:

частина четверта статті 236:

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

частина друга статті 287:

- підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Господарський процесуальний кодекс України;

пункт 5 частини першої статті 296:

- суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Господарський процесуальний кодекс України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац вісімнадцятий), від
19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №3007/11 (абзац двадцятий), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац вісімнадцятий).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі.

24. Звертаючись з касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень зі справи, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме статтю 237 Господарського кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №905/2336/18, від 20.08.2018 у справі № 905/2464/17.

25. За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги встановлено таке.

25.1. Предметом позову у справі №905/2464/17 була вимога товариства з обмеженою відповідальністю "ДіПі Інжинірінг" до приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" про стягнення заборгованості за договором підряду в сумі 654 438,35 грн. та штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором, а саме несплатою рахунків згідно з актами приймання-передачі робіт.

Приймаючи постанову у згаданій справі від 20.08.2018 про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд виходив з такого:

- умовами договору підряду сторони узгодили, що факт несвоєчасного та/або неповного виконання підрядником робіт, передбачених у відповідності до змінного завдання замовника, зазначається у змінному завданні замовника, що тягне за собою застосування оперативно-господарських санкцій до підрядника - а саме штрафу, який підлягає стягненню в односторонньому позасудовому порядку шляхом списання коштів, які підлягають перерахуванню останньому за виконану роботу;

- у свою чергу, акти приймання-передачі продукції відображають лише об'єм фактично виконаних підрядником робіт за вказаним договором, що підлягає оплаті, але не свідчать про повне виконання обсягу робіт, передбаченого у змінному завданні;

- відповідач правомірно застосував до позивача оперативно-господарські санкції у вигляді зменшення суми грошових коштів, що підлягають перерахуванню позивачу на суму штрафів, які підлягають стягненню з позивача у розмірі 685 000,00 грн. у відповідності до пункту 14.8 договору підряду на підставі повідомлень останнього;

- Верховний Суд, керуючись положеннями статті 237 ГК України, зазначив, що не погоджується з висновками апеляційного суду щодо того, що стягнення спірних сум оперативно - господарських санкцій, у разі непогодження їх в добровільному порядку, можливе лише в судовому порядку.

25.2. Предметом позову у справі №905/2336/18 було: 1) визнання вимоги товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаська насосна компанія" штрафних санкцій, передбачених пунктами 6.2.1,6.2.2 договору поставки від 06.06.2016 №2670-ШБ-УМТС, а саме: штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що постачається по відповідній специфікації, та неустойки в розмірі 0,1% від вартості не поставленої продукції або продукції, поставленої з порушенням строків, за кожний день прострочення, такими, до яких спливла позовна давність; 2) скасування оперативно-господарської санкції відповідача, застосованої до позивача на підставі пункту 5.8 договору поставки від 06.06.2016 №2670-ШБ-УМТС на суму 44 208,09 грн., яка полягає в праві відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій і збитків у зв'язку з поставкою продукції за видатковою накладною від 09.03.2017 №03091 на суму 374 644,80 грн. із сум, що належать виплаті постачальнику (позивачу) за поставлену продукцію.

Приймаючи постанову від 18.12.2019 у зазначеній справі про залишення без змін рішень попередніх судових інстанцій, якими: позов ТОВ "Донбаська насосна компанія" до ТДВ "Шахта "Білозерська" задоволено частково; скасовано оперативно-господарську санкцію ТДВ "Шахта "Білозерська", застосовану до ТОВ "Донбаська насосна компанія" на підставі пункту 5.8 договору поставки від
06.06.2016 №2670-ШБ-УМТС на суму 44208,09 грн., яка полягає в праві ТДВ "Шахта " Білозерська" отримати суму нарахованих штрафних санкцій і збитків у зв'язку з поставкою продукції за видатковою накладною від 09.03.2017 № 03091 на суму 374
644,80 грн., із сум, що належать виплаті постачальнику за поставлену продукцію, Верховний Суд виходив з такого:

- з аналізу положень статті 237 ГК України вбачається, що особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних санкцій, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь.

Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб'єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів і без згоди іншої сторони зобов'язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором;

- умовами укладеного сторонами договору поставки передбачено, що у випадку порушення постачальником строків поставки, обумовлених у специфікації (-ях) за цим договором, покупець має право просити у постачальника оплати штрафних санкцій та/або збитків. При цьому при несплаті постачальником штрафних санкцій та збитків покупець має право застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію відповідно до пункту 5.8 договору;

- у цьому випадку і порядок застосування, і зміст оперативно - господарської санкції визначений сторонами у спірному договорі, та за його змістом під оперативно-господарської санкцією розуміється право покупця отримати суму нарахованих штрафних санкцій. Тобто в цих конкретних правовідношеннях сторін за своїм змістом оперативно - господарська санкція, передбачена пунктом 5.8 договору, нерозривно пов'язана із штрафними санкціями, передбаченими пунктом 5.6 цього ж договору та має похідний характер;

- за таких обставин висновок судів попередніх інстанцій, що у договорі поставки сторонами забезпечено виконання зобов'язання позивача щодо поставки продукції у передбачені строки шляхом встановлення права відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій з суми, яка підлягає виплаті позивачу, є правильним;

- Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що реалізація права на отримання штрафних санкцій за рахунок суми, що підлягає сплаті постачальнику за поставлений товар, тобто з урахуванням сум цих штрафних санкцій в оплату товару, безумовно пов'язується з дотриманням позовної давності стосовно кожної зустрічної вимоги;

- з огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що оскільки оперативно - господарська санкція та причини її застосування нерозривно пов'язані з правом на отримання штрафних санкцій, які мали б бути сплачені позивачем на користь відповідача, а право на отримання штрафних санкцій безумовно пов'язується з позовною давністю, встановленою для неустойки (штрафу, пені), то позивачем, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору, фактично втрачено право на забезпечення зобов'язань у вигляді оперативно - господарської санкції.

26. З огляду на обставини даної справи, зазначені у пунктах 13-20 цієї постанови, відсутні підстави вважати, що висновки апеляційного господарського суду в цій справі зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від
18.12.2019 у справі №905/2336/18, від 20.08.2018 у справі №905/2464/17, оскільки у даній справі, що переглядається, та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

Тому правовідносини в зазначених скаржником справах, з одного боку, і в даній справі - з іншого не є подібними, а доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції відповідних висновків Верховного Суду не знаходять підтвердження.

26. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що у справі, яка переглядається, слід відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від
10.04.2018 у справі №916/804/17, який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки обставини у справах є різними і не є подібними.

27. Таким чином, визначивши пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження, скаржник вказав, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17, не є такими, що зроблені за результатом розгляду аналогічних зі спірними правовідносин, тому, як наслідок, наявні підстави для відступлення від висновків, викладених у вказаній постанові та застосованих судом апеляційної інстанції.

Проте Суд вважає за необхідне зазначити, що, по-перше, доводи касаційної скарги суперечать самі собі, оскільки, зазначаючи що "обставини у справах є різними і не є подібними" у вказаній постанові Верховного Суду з обставинами у справі, яка переглядається, скаржник, тим не менш, просить від неї відступити.

По-друге, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції враховано правову позицію постанови Верховного Суду, яка (на його переконання) прийнята не у подібних правовідносинах, однак такі доводи не охоплюються дією пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а, отже, не можуть бути застосовані як підстава для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

28. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

29. За наведених обставин згідно зі частиною 5 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "МІК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 зі справи № 910/4373/20.

30. У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 зі справи № 910/4373/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов