Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.06.2020 року у справі №909/1304/19

УХВАЛА

17 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/1304/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Малашенкової Т. М., Селіваненка В. П.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК Інвест"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дріада Ріал Істейт"

про стягнення заборгованості в сумі 855 542,08 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НПК Інвест" (далі - ТОВ "НПК Інвест") звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дріада Ріал Істейт" (далі -ТОВ "Дріада Ріал Істейт") про стягнення заборгованості в сумі 855 542,08 грн, із яких: 43 505,14 грн - пеня, 556 103,96 грн - інфляційні втрати та 255 923,98
грн - 3% річних, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 07.07.2017 №01-07/17.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 07.07.2017 №01-07/17 у частині здійснення своєчасної оплати отриманого товару у встановлений договором строк, з урахуванням також укладеної між сторонами мирової угоди.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2020 (суддя Фанда О. М. ) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ "Дріада Ріал Істейт" на користь ТОВ "НПК Інвест" пеню у сумі 43
505,14 грн, інфляційні втрати в сумі 556 103,96 грн, 3% річних у сумі 255 923,98
грн та 12 832,98 грн - судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що порушення виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару (щебеневої продукції) за договором поставки від 07.07.2017 № 01-07/17 підтверджується фактами, встановленими в ухвалі господарського суду Івано-Франківської області від
18.09.2019 про затвердження мирової угоди у справі № 909/792/19 за позовом ТОВ "НПК Інвест" до ТОВ "Дріада Віал Істейт" про стягнення 4 318 814,20 грн. В мировій угоді відповідачем визнано суму заборгованості та погоджено графік оплати вказаної суми заборгованості.

Місцевий господарський суд також вказав на те, що відповідачем порушено графік сплати заборгованості в сумі 4 318 814,20 грн, визначений у мировій угоді.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд також зазначив про те, що мирова угода лише врегульовує спірні питання і має на меті припинення спору у справі, на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором (ухвали господарського суду від 18.09.2019 у справі № 909/792/19 про затвердження мирової угоди), яке боржник не виконав (чи неналежно виконав), не припиняє правовідносин сторін цього договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною 2 статті 625 ЦК України, про що зроблено висновок Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 (колегія суддів у складі: Якімець Г. Г., судді: Бонк Т. Б., Матущак О. І.) рішення місцевого господарського суду у справі № 909/1304/19 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Стягнуто з позивача на користь відповідача 19 249,48 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що, укладаючи мирову угоду, сторони дійшли згоди щодо зміни граничного строку виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару до 30.11.2019, аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 17.10.2018 у справі № 922/4400/17.

Судом також встановлено обставини щодо погашення відповідачем заборгованості у повному обсязі в строк до 12.11.2019, що свідчить про відсутність порушення зобов'язань з оплати товару зі сторони відповідача.

Враховуючи те, що умовами мирової угоди сторони не погодили будь-якої відповідальності за її невиконання чи неналежне виконання, у тому числі за порушення відповідачем строків оплати, визначених у пункті 3 мирової угоди, апеляційний господарський суд дійшов висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Також апеляційний господарський суд вказував на те, що, звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ "НПК Інвест" обґрунтовує свої вимоги саме неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 07.07.2019 № 01-07/17, а не умов виконання мирової угоди, що не враховано місцевим господарським судом.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "НПК Інвест" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило постанову апеляційного господарського суду у справі скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.03.2019 у справі № 917/1564/17, відповідно до якої в разі неналежного виконання відповідачем умов мирової угоди позивач не позбавлений права заявляти до стягнення штрафні санкції, пеню, інфляційні витрати, 3% річних у справі та будь-які інші нарахування та витрати.

Також скаржник вказує, що відповідно до умов договору і положень чинного законодавства він має право на застосування штрафних санкцій до відповідача у зв'язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов'язання (строків оплати отриманого товару). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7, а саме: чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Ухвалою Верховного Суду від 16.06.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі, вирішено розгляд касаційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 08.07.2020 заяву ТОВ "Дріада Віал Істейт" про продовження строку на подання відзиву задоволено, продовжено строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 31.07.2020.

07.08.2020 та 10.08.2020 відповідачем до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу разом із клопотанням про долучення до матеріалів справи відзиву на касаційну скаргу.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 N 392 з урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 22.05.2020 до 31.08.2020 на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м.

Севастополя установлено карантин.

Відповідно до пункту другого розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України" процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту четвертого розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), закінчуються через 20 днів після набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України".

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення клопотання відповідача та долучення до матеріалів справи відзиву на касаційну скаргу.

У відзиві відповідач доводи касаційної скарги не визнає і погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, а також просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, з урахуванням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України й пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України визначено, що після відкриття касаційного провадження на підставі Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду виходив, зокрема, з такого:

- укладаючи мирову угоду, сторони дійшли згоди щодо граничного строку виконання відповідачем своїх зобов'язань до 30.11.2019;

- відповідачем повністю погашено заборгованість 12.11.2019;

- умовами мирової угоди сторони не встановлювали будь-якої відповідальність за її (мирової угоди) невиконання чи неналежне виконання, в тому числі за порушення відповідачем строків оплати, визначених у пункті 3 мирової угоди;

- натомість, звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовує свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов саме договору поставки від 07.07.2017 № 01-07/17, а не у зв'язку із невиконанням відповідачем умов мирової угоди.

Зі змісту частин 2 , 3 статті 11 ЦК України, частини 1 статті 14 ЦК України та статті 509 ЦК України вбачається, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 509 ЦК України, зокрема, із договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства та виконуються особою в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України визначено принцип свободи цивільного договору, що передбачає право сторін договору врегулювати свої правовідносини на власний розсуд та надає сторонам можливість вільного визначення умов договору з урахуванням вимог ЦК України та актів цивільного законодавства.

Приписами статей 651, 654 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, та вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, однак, вона укладається за згодою сторін, її умови погоджуються цими сторонами та затверджуються ухвалою суду. Цією угодою сторони, зокрема, змінюють порядок і строки оплати заборгованості та передбачають відповідальність у випадку порушення умов мирової угоди. Досягнення сторонами згоди щодо укладення мирової угоди і її затвердження судом є наслідком того, що сторони зобов'язуються виконувати цю мирову угоду в такому порядку, який нею передбачений та затверджений судом. Наведений висновок викладено у постанові Верховного Суду від
17.10.2018 у справі № 922/4400/17.

Судами встановлено, що правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору поставки від 07.07.2017 № 01-07/17, зобов'язання за яким щодо поставки товару у період з 07.07.2017 по 28.11.2018 та 14.04.2019, позивач виконав в повному обсязі, тоді як відповідач не в повному обсязі провів розрахунки з позивачем, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення 4 318 814,20 грн заборгованості за договором поставки №-1-07/17 від 07.07.2017 (справа № 909/792/19).

Водночас, судами встановлено, що ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 18.09.2019 за заявою сторін затверджено мирову угоду у справі № 909/792/19 за позовом ТОВ "НПК Інвест" до ТОВ "Дріада Віал Істейт" про стягнення 4 318 814,20 грн (http://reyestr. court. gov. ua/Review/84348971).

За умовами пунктів 1,2 мирової угоди відповідач визнає, що його заборгованість за договором поставки від 07.07.2017 № 01-07/17 перед позивачем на момент укладення мирової угоди становить 4 318 814,20 грн, що складається з 4 318
814,20 грн заборгованості за поставлений, але не оплачений товар, та гарантує, що вказана заборгованість буде погашена в добровільному порядку в строк, визначений сторонами в мировій угоді.

Пунктом 3 мирової угоди сторони погодили, що сума боргу, визначена в пункті 2 мирової угоди, буде погашена відповідачем у наступному порядку:

- 2 318 814,20 грн (два мільйони триста вісімнадцять тисяч вісімсот чотирнадцять гривень 20 копійок) у строк до 30 вересня 2019 року включно;

- 1 000 000,00 грн (один мільйон гривень 00 копійок) у строк до 31 жовтня 2019 року включно;

- 10 00 000,00 грн (один мільйон гривень 00 копійок) у строк до 30 листопада 2019 року включно.

Сторони погодили, що відповідач компенсує позивачу понесені судові витрати, що складаються з 64 782,21 грн судового збору у строк до 30.09.2019 включно (пункти 4,5 Мирової угоди).

У пункті 18 Мирової угоди сторони погодили, що у разі належного виконання відповідачем пунктів 2,3 даної Мирової угоди припиняються усі зобов'язання відповідача перед позивачем, встановлені договором поставки від 07.07.2017 №01-07/17 та чинним законодавством (у тому числі щодо сплати неустойки, відшкодування збитків), а відповідач вважається таким, що належно виконав свої зобов'язання за договором поставки від 07.07.2017 №01-07/17. Позивач підтверджує, що у разі належного виконання відповідачем пунктів 2,3 даної Мирової угоди не має будь-яких інших претензій до відповідача щодо виконання зобов'язань за договором від 07.07.2017 №01-07/17.

Судами також встановлено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Мирової угоди щодо оплати заборгованості позивач звернувся до приватного виконавця із заявою про стягнення зазначеної заборгованості.

03.10.2019 приватним виконавцем Івановим А. В. відкрито виконавче провадження АСВП № 60218760 щодо виконання Мирової угоди згідно з ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 18.09.2019 по справі № 909/792/19 про затвердження Мирової угоди у справі за позовом ТОВ "НПК Інвест" до ТОВ "Дріада Віал Істейт" про стягнення 4 318 814,20 грн.

07.10.2019 на розрахунковий рахунок позивача було зараховано 565 732,14 грн (часткове погашення боргу згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18.09.2019).

07.10.2019,08.10.2019,09.10.2019 позивач отримав на розрахунковий рахунок грошові кошти у загальній сумі 2 677 591,75 грн від поручителя за договором поруки № 01-07/17-ДР від 07.10.2019 в рахунок виконання зобов'язання ТОВ "Дріада Віал Істейт".

11.11.2019 відповідачем самостійно перераховано на рахунок позивача 1 083 596,41
грн оплати за договором №01-07/17 від 07.07.2017.

Загальна сума платежу склала 4 383 596,41 грн.

Разом з тим, 29.11.2019 ТОВ "НПК Інвест" звернулось до суду з даним позовом про стягнення з ТОВ "Дріада Ріал Істейт" 855 542,08 грн, з яких: 43 505,14 грн - пеня за порушення відповідачем строку оплати товару за накладною від 28.11.2018 №63 (період нарахування пені в сумі 13 813,59 грн з 04.12.2018 по 04.06.2019) та накладною від 14.04.2019 №1 (період нарахування пені в сумі 29 691,55 грн з
18.04.2019 по 18.10.2019); 556 103,96 грн - інфляційні втрати (за період з грудня 2017 року по серпень 2019 року) та 255 923,98 грн - 3% річних (за період з 13.07.2017 по 12.11.2019). Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просить стягнути вказану заборгованість з відповідача, саме у зв'язку із порушенням останнім зобов'язань за договором поставки від 07.07.2017 № 01-07/17.

Втім, уклавши Мирову угоду від 18.09.2019 у справі № 909/792/19, сторони спору змінили строк виконання грошового зобов'язання відповідача з оплати поставленого товару на підставі договору від 07.07.2017 № 01-07/17 та визначили його проміжком часу у три місяці, протягом якого відповідач зобов'язаний вносити на рахунок позивача-стягувача щомісячні платежі в сумі, визначеній графіком погашення, у строк до 30.11.2019 включно.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
25.10.2019 у справі № 920/115/18 та у постановах від 20.11.2018 у справі №908/251/18, від 11.06.2019 у справі № 904/8731/17 та від 26.06.2019 у справі № 914/1111/18 у подібних правовідносинах.

Посилання позивача в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7, є безпідставним, оскільки такі висновки зроблено за інших фактичних обставин виконання сторонами спору умов мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості, ніж обставини, що були встановлені судами у справі №909/1304/17. Так, у справі № 921/412/17-г/7 суди встановили наявність у відповідача-боржника визначеного умовами мирової угоди обов'язку сплачувати інфляційні нарахування, виходячи з погодженої з позивачем-стягувачем в мировій угоді суми основного боргу, який виник внаслідок невиконання відповідачем договірного зобов'язання щодо розрахунків за поставлений позивачем природний газ і розстрочення платежу за мировою угодою не передбачалося.

Однак, у справі № 909/1304/19, за умовами мирової угоди, укладеної сторонами у справі № 909/762/19 про стягнення заборгованості за поставлений товар, відповідач зобов'язався сплачувати позивачу щомісячні платежі за відповідним графіком на погашення лише основного боргу, що існував на момент укладення мирової угоди, що відповідно, має наслідком розстрочення платежів, зміну порядку та строків виконання окремих частин зобов'язання сторін договору у відповідності до їх взаємного волевиявлення. Також відповідно до умов Мирової угоди у разі належного виконання відповідачем пунктів 2,3 даної Мирової угоди припиняються усі зобов'язання відповідача перед позивачем, встановлені договором поставки від
07.07.2017 № 01-07/17 та чинним законодавством (в тому числі щодо сплати неустойки, відшкодування збитків), а відповідач вважається таким, що належно виконав свої зобов'язання за договором поставки від 07.07.2017 №01-07/17.

Сторонами у справі № 909/1304/19 відповідно до умов мирової угоди встановлено граничний строк виконання зобов'язань до 30.11.2019. Враховуючи те, що судами у даній справі встановлено обставини щодо виконання відповідачем зобов'язань у строк до 12.11.2019, висновки про відсутність підстав для обов'язку сплачувати інфляційні нарахування, 3% річних та пеню, апеляційним судом зроблено за інших фактичних обставин виконання сторонами спору умов мирової угоди.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7.

Щодо посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №917/1564/17, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Так, у справі № 917/1564/17 Верховний Суд, приймаючи постанову від 05.03.2019, встановив факт неналежного виконання відповідачем як умов договору, так і умов мирової угоди та відповідно наявності у позивача права на отримання заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних [будь-яких інших нарахувань, у розумінні умов мирової угоди], передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справі № 917/1564/17, на яку посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "НПК Інвест" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 909/1304/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК Інвест" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 зі справи № 909/1304/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко