Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.07.2020 року у справі №911/2386/19

УХВАЛА

02 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2386/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Жукова С. В., Пєскова В. Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.,

за участю представників сторін:

АТ "Укртрансгаз" - Онищенко І. П. (дов. від 23.01.2020),

АТ "НАК "Нафтогаз України" - Литвин П. В. (дов. від 26.04.2019),

КП "Переяслав-Хмельницьктепломережа" - Рева І. Л. (Статут, витяг з ЄДРПОУ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020

у справі № 911/2386/19

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа",

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

про стягнення 19 449 673,00 грн та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" (далі - КП КОР "Переяслав-Хмельницьктепломережа", відповідач) про зобов'язання повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ у загальному обсязі 2 910,521 тис. куб. м, стягнення 19 449 673,00 грн, що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу в загальному обсязі 2 910,521 тис. куб. м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач набув природний газ позивача без будь-якої правової підстави, у зв'язку із чим, відповідач зобов'язаний повернути газ в силу приписів статті 12123 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) або відшкодувати останньому його вартість, якщо буде встановлено відсутність у відповідача безпідставно набутих обсягів природного газу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", третя особа).

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.02.2020 у задоволенні позову АТ "Укртрансгаз" відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.01.2016 КП КОР "Переяслав-Хмельницьктепломережа" відповідно до підписаної ним заяви-приєднання №09420KGM7CGT016 приєдналося до умов типового договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим); 01.04.2016 між позивачем (Газотранспортним підприємством) та відповідачем (Замовником) був укладений договір № 1604000512 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами. Додатковою угодою № 1 до Договору від 01.04.2016 було уточнено річний плановий обсяг транспортування природного газу магістральними трубопроводами на 2017 рік.

Суд встановив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від
29.04.2016 № 357,17.10.2016 між третьою особою (Постачальником) та відповідачем (Споживачем) було укладено договір № 1773/1617-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити Споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього Договору.

28.10.2016 між третьою особою (Постачальником) та відповідачем (Споживачем) було укладено договір № 1824/1617-БО-17 постачання природного газу, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити Споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього Договору.

Крім того, 16.02.2017 між третьою особою (Постачальником) та відповідачем (Споживачем) було укладено договір № 1931/1617-КП-17 постачання природного газу, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Споживачеві у 2017 році природний газ, а Споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього Договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що дії відповідача не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу за спірний період його використання, оскільки споживання відповідачем природного газу здійснювалось у рамках договорів постачання природного газу, укладених відповідачем та третьою особою з визначеним обсягом постачання, розподілу та транспортування природного газу відповідно до укладених договорів, і відповідачем не було здійснено перевищення обсягу місячної норми з відбору, розподілу та споживання природного газу в розмірі кожного місяця поставки газу окремо.

При цьому суд вказав, що ненадання АТ "НАК "Нафтогаз України" номінацій щодо планових обсягів постачання природного газу не звільняє останнього від обов'язків постачання природного газу, та жодним чином не свідчить про безпідставне спожиття відповідного газу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020 у справі №911/2386/19 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції з огляду на існування між позивачем, відповідачем та третьою особою станом на січень-березень 2017 року договірних відносин з визначеним обсягом постачання, розподілу та транспортування природного газу відповідно до укладених договорів, не здійснення відповідачем перевищення обсягу місячної норми з відбору природного газу в розмірі кожного місяця поставки газу окремо, погодився з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача не можуть бути кваліфіковані як несанкціонований відбір природного газу за спірний період, що унеможливлює задоволення заявлених позовних вимог та зобов'язання відповідача повернути позивачу майно (природний газ) на підставі статті 1212 ЦК України.

При цьому, з огляду на необґрунтованість вимоги про повернення природного газу, судом апеляційної інстанції визнано безпідставними вимоги про стягнення вартості цього газу, оскільки ці вимоги ґрунтуються на тих самих підставах, що й вимога про зобов'язання повернути природний газ, та заявлені з метою стягнення вартості газу в разі відсутності газу у відповідача.

До Касаційного господарського суду з касаційною скаргою звернулося АТ "Укртрансгаз", яке просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі № 911/2386/19, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Укртрансгаз" задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті за неповного з'ясування судами обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та невідповідністю таких висновків обставинам справи. Скаржник вказує, що відбір природного газу з ресурсу позивача здійснений за відсутності у відповідача договірних відносин з позивачем, що вказує на наявність підстав для застосування статті 1212 ЦК України.

У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" зазначило пункт 1 частини 1 та підпункти а, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18, а також у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17;

- судами не враховано відповідну судову практику щодо задоволення частково аналогічних позовних заяв про зобов'язання повернути в натурі безпідставно набуте майно та стягнення грошових коштів - вартості безпідставно набутого майна та винесення судом рішень по суті позовних вимог, а саме, рішення Господарського суду Луганської області від 19.12.2019 у справі № 913/503/19, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2019 у справі № 904/3985/19, рішення Господарського суду Харківської області від 10.12.2019 у справі № 922/2677/19, рішення Господарського суду Одеської області від
28.11.2019 у справі № 916/2726/19, рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2019 у справі № 916/2434/19, рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.12.2019 у справі №926/2243/19, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.12.2019 у справі №912/2643/19, постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 у справі № 909/971/19;

- дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з цього питання;

- справа № 911/2386/19 становить значний суспільний інтерес, оскільки предметом розгляду справи є безпідставне набуття природного газу з газотранспортної системи АТ "Укртрансгаз", який, в свою чергу, зобов'язаний був у спірний період здійснювати безпечне та безперебійне транспортування природного газу споживачам на всій території України та до країн Європейського Союзу;

- справа має виняткове значення для АТ "Укртрансгаз", оскільки стосується правовідносин щодо несанкціонованого споживання природного газу з ГТС позивача, який в силу статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", як товариство, що мало на балансі та обслуговувало магістральні газопроводи, має важливе значення для держави Україна.

До Касаційного господарського суду з касаційною скаргою звернулось АТ "НАК " Нафтогаз України", яке просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 в частині відмови у стягненні вартості природного газу та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 19449673,00 грн вартості безпідставно набутого газу.

В обґрунтування посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме, частини 3 статті 238 ГПК України, частини 1 статті 316, частини 1 статті 319, статей 1212, 1213 ЦК України, статей 12, 13, Закону України "Про ринок природного газу", п.1 розд.2 Правил постачання природного газу, глави 1 розділу 8 Кодексу газотранспортної системи, а також зазначає, що судами не досліджено фактичні обставини справи, відсутність доказів постачання природного газу.

Підставами касаційного оскарження АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило пункт 1 частини 2 та підпункти а, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а саме:

- суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, зокрема, на думку скаржника, оскаржувана постанова протирічить:

- висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 12.09.2017 у справі № 826/10933/14, від 28.04.2020 у справі №826/15568/16, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 06.03.2020 у справі №803/13/16 стосовно необхідності підтвердження факту здійснення господарської операції вчиненням фактичних дій, що спричиняють рух активів та капіталу;

- висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18 стосовно визнання зобов'язань договірними, а саме необхідності встановлення факту виконання зобов'язань саме на підставі умов та на виконання відповідного договору;

- висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №904/2092/17, від 20.02.2018 у справі № 911/653/17, від 22.06.2018 у справі №904/5621/17, стосовно меж доказування у справі.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Тому відхиляються доводи касаційних скарг щодо невідповідності висновків судів про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем обставинам справи, не дослідження судами фактичних обставин справи, неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин, виходу судами попередніх інстанцій за межі доказування у даній справі, оскільки в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. По суті всі доводи скаржників в цій частині зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Водночас, судова колегія не розглядає доводи касаційних скарг стосовно того, що: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа №911/2386/19 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для осіб, які подали касаційні скарги, оскільки вказані підстави надають можливість на касаційне оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Однак, слід зауважити, що справа №911/2386/19, яка переглядається, не є малозначною та ціна позову складає 19449673,00 грн, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на дату подачі позову.

Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження, тобто з підстав того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №911/2267/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27,20.05.2010).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v.

Ireland), заява № 6289/73, § 24,09.10.1979 та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43,15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v.

Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the
United Kingdom", заява № 9562/81, § 56,02.03.1987.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

В оскаржених судових рішеннях суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 ЦК України.

Скаржники у касаційних скаргах посилалися на те, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті у справах № 826/16697/17, від 20.12.2018 у справі № 920/169/18 щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від
12.09.2017 у справі № 826/10933/14, від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, від
10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 06.03.2020 у справі №803/13/16 стосовно необхідності підтвердження факту здійснення господарської операції вчиненням фактичних дій, а не лише укладенням договору.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржників, оскільки підстави позовів у даній справі № 911/2386/19 та у вказаних справах, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного в постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, колегією суддів не приймаються, з огляду на таке.

У вказаній постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов'язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов'язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень ~law26~, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків".

Зважаючи на наведене, посилання скаржників на викладені в постанові у справі №826/16697/17 висновки не можуть розглядатися як підстави касаційного оскарження ухвалених у даній справі судових рішень, оскільки такі висновки зроблені щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 911/2386/19, вони відрізняються предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими фактичними обставини.

Аналогічний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного суду в постановах від 02.07.2020 у справі № 908/955/18, від
26.08.2020 у справі № 917/1617/19 і колегія суддів не вбачає у даному випадку підстав для відступу від такого висновку.

Також не беруться до уваги доводи скаржників про невідповідність оскаржених судових рішень висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.12.2018 у справі № 920/169/18.

Зазначеною вище постановою справу № 920/169/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не було надано належної оцінки доводам учасників справи. Направлення справи на новий розгляд не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.

У справі № 920/169/18 позовні вимоги мотивовані тим, що спірні грошові кошти перераховані Відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався, чого не мало місця у цій справі, що переглядається.

Також у справі № 920/169/18 зроблено висновок, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору. Однак, подібний висновок не може бути застосовано при розгляді справи №911/2386/19, оскільки обставин переплати суми за зобов'язаннями, як і відсутності договірних відносин у цій справі не встановлено.

У справах № 826/10933/14, № 826/15568/16, № 808/954/17, №803/13/16, №826/16697/17 предметом позовних вимог було визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення ДПІ про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість з посиланням на реальність здійснених господарських операцій на виконання умов відповідних договорів, з яким Податковий кодекс України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків.

Таким чином, правовідносини у справах, на які посилається скаржник та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Отже, скаржниками у касаційних скаргах не підтверджено необхідності врахування господарськими судами у цій справі висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в постановах від 18.05.2020 у справі №826/16697/17, від 12.09.2017 у справі № 826/10933/14, від 28.04.2020 у справі №826/15568/16, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 06.03.2020 у справі №803/13/16 та висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 20.12.2018 у справі №920/169/18, оскільки не доведено подібності відповідних правовідносин.

Посилання скаржника на судову практику місцевих та апеляційних господарських судів у справах №913/503/19, № 904/3985/19, № 922/2677/19, №916/2726/19, №916/2434/19, №926/2243/19, № 912/2643/19, № 909/971/19, Судом не береться до уваги, оскільки об'єктом аналізу питання застосування норм права у подібних правовідносинах під час здійснення касаційного провадження є виключно правові висновки Верховного Суду, викладені у його постановах, що відповідає змісту положень статті 287 ГПК України.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Ураховуючи вище наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Укртрансгаз" та АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі №911/2386/19 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 240, пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від
20.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
19.05.2020 у справі №911/2386/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді С. В. Жуков

В. Г. Пєсков