Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.12.2020 року у справі №915/1395/19

УХВАЛА

02 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 915/1395/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 (судді: Ярош А. І. - головуючий, Діброва Г. І., Разюк Г. П. ) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.09.2019 (суддя Ржепецький В. О.)

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Керімова Вахаба Агададаш Огли у справі

за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради

до фізичної особи-підприємця Керімова Вахаба Агададаш Огли

про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди у розмірі 54 271,77 грн,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради (далі - Миколаївської міськради) до фізичної особи-підприємця Керімова Вахаба Агададаш Огли (далі - ФОП Керімов Вахаб Агададаш Огли) про зобов'язання відповідача повернути позивачеві самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,1416 га, розташовану на вул.

Космонавтів, поблизу житлового будинку № 49 у м. Миколаєві, шляхом демонтажу літнього майданчика та споруд, а також про стягнення з відповідача на користь держави в особі Миколаївської міськради 54 271,77 грн шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано самовільним зайняттям відповідачем спірної земельної ділянки та завданням у зв'язку з цим шкоди територіальній громаді м. Миколаєва у сумі, заявленій до стягнення.

ФОП Керімов Вахаб Агададаш Огли у відзиві на позов просив відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на те, що обстеження земельних ділянок має проводитися в установленому законодавством порядку, однак такий порядок на теперішній час не визначено, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від
01.11.2000 № 1619, якою був затверджений Порядок виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, станом на час виникнення спірних правовідносин втратила чинність; визначення меж самовільно зайнятої земельної ділянки та розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок мають здійснюватися за кадастровими зйомками, проте у матеріалах справи немає даних щодо кадастрової зйомки самовільно зайнятої спірної земельної ділянки; акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства, на які посилається прокурор як на доказ підтвердження самовільного зайняття земельної ділянки, не є допустимими доказами, що підтверджують факт самовільного зайняття земельної ділянки та, відповідно, завдання відповідачеві шкоди.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.09.2019 позов задоволено. Зобов'язано ФОП Керімова Вахаба Агададаш Огли повернути Миколаївській міськраді самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,1416 га, розташовану на вул. Космонавтів, поблизу житлового будинку № 49 у м. Миколаєві, шляхом демонтажу літнього майданчика та споруд. Стягнуто з ФОП Керімова Вахаба Агададаш Огли на користь Миколаївської міськради 54 271,77 грн шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки. Здійснено розподіл судових витрат.

Аргументуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач використовує спірну земельну ділянку за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про її передачу у власність або надання у користування та за відсутності відповідного правочину, що є порушенням положень статей 125, 126 Земельного кодексу України; зазначені дії відповідача у розумінні положень статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" за висновком суду є самовільним зайняттям земельної ділянки; внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відповідач заподіяв територіальній громаді шкоди у сумі 54 271,77 грн, яка не сплачена до місцевого бюджету Миколаївської міськради. Суд також визнав доведеними та обґрунтованими підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі органу місцевого самоврядування у наведеному випадку.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.09.2019 залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ФОП Керімов Вахаб Агададаш Огли подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.09.2019 у цій справі та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржені у справі судові рішення ухвалено без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 27.01.2015 № 21-425а14, а також постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 821/1157/16, від
05.02.2019 у справі № 2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, від 28.01.2020 у справі № 818/998/17.

ФОП Керімов Вахаб Агададаш Огли посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права; зазначає, що в його діях відсутні ознаки самовільного зайняття спірної земельної ділянки, оскільки підприємець тимчасово з дозволу відповідних органів Миколаївської міськради та їх посадових осіб розмістив будівельні матеріали та малі архітектурні форм на спірній землі, суміжній з орендованою ним земельною ділянкою. Водночас, на думку скаржника, законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді немає; висновки судів зроблені на підставі неналежних доказів.

Від заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість наведених у касаційній скарзі доводів та неподібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, посилання на які наведено у касаційній скарзі підприємця.

Від ФОП Керімова Вахаба Агададаш Огли надійшли заперечення на відзив.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 19.09.2012 між Миколаївською міськрадою та Керімовим Вахабом Агададаш Огли укладено договір оренди землі № 2474, за умовами якого Миколаївська міськрада на підставі рішення від 23.12.11 № 12/60 та протоколу аукціону від 27.06.2012 № 1 із продажу права оренди земельної ділянки, яка належить міськраді, передає Керімову Вахабу Агададаш Огли в оренду земельну ділянку площею 200 м2 для проєктування, будівництва та обслуговування магазину-кафетерію на вул. Космонавтів, біля житлового будинку № 49 (Ленінський р-н).

Відповідно до пункту 3.1 цього договору він діє упродовж 10 років із дати його державної реєстрації.

Кадастровий номер земельної ділянки 4810136900:05:032:0015.

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08.05.2019 № 165846064 право оренди зазначеної земельної ділянки зареєстровано за Керімовим Вахабом Агададаш Огли 19.09.2018, номер запису 27983559.

Попередні судові інстанції встановили, що 19.12.2018 державні інспектори Головного управління Держгеокадастру (далі - ГУ Держгеокадастру) відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 22.11.2018 № 594-ДК провели перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою на вул.

Космонавтів, поблизу будинку № 49 у м. Миколаєві, за результатами якої склали акт перевірки № 594-ДК/1310/АПУ09/01/-18. У цьому акті зафіксовано факт самовільного зайняття ФОП Керімовим Вахабом Агагадаш Огли зазначеної земельної ділянки шляхом розміщення літньої площадки та господарського двору.

Також було проведено обстеження земельної ділянки площею 0,1416 га на вул.

Космонавтів, поблизу будинку № 49 у м. Миколаєві, за наслідками якого в акті від
19.12.2018 № 594-ДК/456/АО/10/01/-18, підписаному підприємцем без зауважень, зафіксовано порушення під час використання зазначеної земельної ділянки, а саме самовільне її зайняття ФОП Керімовим Вахабом Агагадаш Огли.

За результатами перевірки стосовно ФОП Керімова Вахаба Агададаш Огли складено припис від 19.12.2018 № 594-ДК/0351Пр/03/01-18 і протокол № 594-ДК/0350П/07/01/-18 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого у статті 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а згідно з постановою № 594-ДК/0338По/08/01/-18 на ФОП Керімова Вахаба Агададаш Огли накладено адміністративне стягнення у виді стягнення штрафу в сумі 170 грн, який було ним сплачено у добровільному порядку.

Крім того, державними інспекторами ГУ Держгеокадастру 19.12.2018 було складено припис № 594-ДК/0351/Пр/03/01/-18 про необхідність усунення ФОП Керімовим Вахабом Агададаш Огли порушень земельного законодавства та визначено термін (30-денний) для такого усунення.

ГУ Держгеокадастру здійснило розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 (далі - Методика); розмір заподіяної шкоди становить 54 271,77 грн.

У ситуаційному плані міститься розташування спірної займаної відповідачем земельної ділянки.

Під час вирішення цього спору попередні судові інстанції також установили, що на виконання наказу ГУ Держгеокадастру від 22.01.2019 № 6-ДК державний інспектор ГУ Держгеокадастру провів повторну перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельною ділянкою на вул. Космонавтів, поблизу будинку № 49 у м. Миколаєві, за результатами якої склав акт від 04.02.2019 № 6-ДК/14/АПУ09/01/-19. У цьому акті зафіксовано, що ФОП Керімов Вахаб Агададаш Огли вимоги припису від 19.12.2018 № 594-ДК/0351/Пр/03/01/-18 не виконав, самовільно зайняту земельну ділянку не звільнив.

У зв'язку з цим ФОП Керімов Вахаб Агададаш Огли був вдруге притягнутий до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу у сумі 170 грн; стосовно підприємця було складено припис, протокол про адміністративне порушення та постанову про накладення адміністративного стягнення. Зазначені документи підписані відповідачем без зауважень.

Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, до ФОП Керімова Вахаба Агададаш Огли про зобов'язання відповідача повернути позивачеві самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,1416 га, розташовану на вул. Космонавтів, поблизу житлового будинку № 49 у м. Миколаєві, шляхом демонтажу літнього майданчика та споруд, а також про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 54 271,77 грн.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, попередні судові інстанції зазначили, що за змістом статей 116, 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

У статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (статті 187,188 3емельного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, окрім іншого: а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині, зокрема, додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок тощо; д) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

За змістом статей 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом проведення перевірок.

Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, серед іншого, мають право безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Згідно з пунктами 1,2 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 (далі - Положення), Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

У пункті 3, підпунктах 30,31,34 пункту 4 цього Положення визначено, що завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; обстежує земельні ділянки, яким заподіяна шкода внаслідок їх самовільного зайняття; розраховує розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок.

На виконання визначених законодавством завдань та повноважень органу контролю, як вже зазначалося та установили суди, уповноважені особи ГУ Держгеокадастру спочатку 19.12.2018, а згодом 04.02.2019 провели перевірки стосовно дотримання ФОП Керімовим Вахабом Агададаш Огли вимог земельного законодавства, в ході яких встановлено факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,1416 га на вул. Космонавтів, поблизу житлового будинку № 49 у м. Миколаєві, про що складено відповідні акти, приписи про усунення порушень, протоколи та постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, та здійснено розрахунок розміру заподіяної шкоди.

Обставин порушення вимог закону під час проведення цих перевірок та оформлення документів за їх результатами суди попередніх інстанцій під час вирішення спору не встановили.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 56 Закону України "Про охорону земель" особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом, у тому числі за самовільне зайняття земельних ділянок.

Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Така шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Крім того, у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 Земельного кодексу України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України особами, що її заподіяли.

За змістом частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, визначається за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
25.07.2007 № 963.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності чи оренди за ФОП Керімовим Вахабом Агададаш Огли на спірну земельну ділянку не зареєстровано.

Суди зазначили, що відповідно до інформації Миколаївської міськради рішення про надання дозволу ФОП Керімову Вахабу Агададаш Огли на використання спірної земельної ділянки не приймалися, будь-які угоди щодо її використання з підприємцем не укладалися.

Таким чином, як встановили суди попередніх інстанцій, ФОП Керімов Вахаб Агададаш Огли використовує спірну земельну ділянку за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про її передачу у власність або надання у користування та за відсутності відповідного правочину, що є порушенням положень 125,126 Земельного кодексу України, та у розумінні статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції також установив, що площа займаної відповідачем земельної ділянки визначена у наведених вище актах обстеження та актах перевірки, підписаних відповідачем без зауважень; розрахунок заявленої до стягнення суми шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття спірної земельної ділянки, яка становить 54 271,77 грн і наразі відповідачем не відшкодована, обґрунтований та здійснений відповідно до Методики, свого контррозрахунку шкоди відповідач не надав. Разом із тим апеляційний господарський суд визнав недоведеним матеріалами справи посилання відповідача на отримання ним відповідних дозволів на розміщення будівельних матеріалів та малих архітектурних форм на спірній земельній ділянці, суміжній з орендованою ним земельною ділянкою.

Крім того, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення, визнав обґрунтованими та доведеними підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі та установив обставини дотримання прокурором порядку, передбаченого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який передує зверненню до суду прокурора з відповідним позовом.

Як уже зазначалося, відповідач не погодився з ухваленими у справі постановою та рішенням господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позову, та оскаржив їх до суду касаційної інстанції.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Як свідчить зміст касаційної скарги, її подано на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної позивачем постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Керімова Вахаба Агададаш Огли на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.09.2019 у цій справі з огляду на таке.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від
23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від
28.01.2020 у справі № 818/998/17 (за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Іскра" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "Іскра") до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Сумській області про визнання протиправним і скасування припису від 26.06.2017 № 7/0/92-17-ДК/0117Пр/03/01/-17), на яку послався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх судових інстанцій про задоволення позову. Суди виходили із того, що оскільки наказ відповідача визнано незаконним та скасовано у судовому порядку, тобто встановлено факт незаконності проведеної відповідачем перевірки стосовно ДП "Іскра", то і прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії (спірний припис) також є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з іншою постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 821/1157/16 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спартехнотрейд" до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про скасування податкового повідомлення-рішення), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, було залишено без змін судові рішення у справі про задоволення позову. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з мотивами якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що порушення податковим органом порядку призначення та проведення перевірки платника податків приводить до відсутності правових наслідків такої перевірки; порушення порядку призначення та проведення перевірки встановлено рішенням суду, яке набуло законної сили.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від
04.02.2019 у справі № 807/242/14 (за позовом Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2013 № 0010931501/796/07-01-15-01/03344326/3558), на яку також послався скаржник у касаційній скарзі, було залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована, зокрема, тим, що податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки, проведеної на підставі наказу керівника контролюючого органу, який скасовано в судовому порядку.

Ще в одній адміністративній справі № 2-а10138/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грифон Консалт" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019), суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі судові рішення про відмову у позові, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційний суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій під час вирішення спору встановили, що ДПІ провела невиїзну перевірку, за результатами якої склала акт, на підставі якого, в свою чергу, прийняла податкове повідомлення-рішення, однак не дослідили фактичні обставини справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема, обставини щодо направлення та отримання наказу і повідомлення про проведення перевірки, які згідно зі статтею 61 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду і вирішення справи) мають бути покладені в основу судового рішення у разі, якщо такі обставини мали місце.

Як свідчить зміст постанови Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будгарантінвест-55" до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій), посилання на яку також міститься у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції скасував ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків, що аналізованими нормами Податкового кодексу України (статті 78,79), з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою для наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Оскільки при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заяву товариства слід задовольнити, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

З викладеного вбачається, що судові рішення у зазначених адміністративних справах ухвалені за інших предмета і підстав заявлених позовних вимог, інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та зібраних у таких справах доказів, іншого матеріально-правового регулювання та суб'єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них; аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та постанові Верховного Суду України, а отже, висновки цих судів у таких справах не підлягають застосуванню у справі, що наразі розглядається судом касаційної інстанції. Крім того, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 818/998/17 було ухвалено 28.01.2020, тобто вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення у справі, яка розглядається.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Поза тим, колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що покладені в основу оскаржених судових рішень у цій справі документи не відповідають вимогам законодавства, тому не повинні були враховуватися судами, оскільки скаржник не доводить того, що докази, які стосуються предмета доказування у цій справі, одержані судом з порушенням вимог закону за наявності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення, до того ж такі доводи спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Відповідно, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United
Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Керімова Вахаба Агададаш Огли на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.09.2019 у справі № 915/1395/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Керімова Вахаба Агададаш Огли на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 і рішення Господарського суду Миколаївської області від
17.09.2019 у справі № 915/1395/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак