Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.05.2020 року у справі №580/2954/19

УХВАЛА

29 грудня 2020 року

Київ

справа №580/2954/19

адміністративне провадження №К/9901/11586/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В.,

Мартинюк Н. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020 (головуючий суддя - А. Б. Парінов, судді - О. О. Беспалов, Є. І. Мєзєнцев)

у справі № 580/2954/19

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Верховної Ради України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки;

-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 49 днів невикористаної щорічної відпустки;

-зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 42 дні невикористаної додаткової відпустки;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач всупереч положень Кодексу законів про працю України, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Положення про помічника-консультанта народного депутата, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України не виплатив позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах з народним депутатом України, тому відсутні правові підстави для проведення нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за час перебування його на посаді помічника-консультанта народного депутата України, оскільки проходження публічної служби помічниками-консультантами народних депутатів України, їх правовий статус, умови діяльності, особливості регулювання трудових відносин та оплата праці, урегульовані саме нормами спеціального законодавства, до яких належать Закон України "Про статус народного депутата України" та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95, а відтак всі виплати для даної категорії працівників здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020 рішення суду першої інстанції скасовано в частині, та ухвалено в цій частині постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 49 невикористаних днів основної щорічної відпустки. Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 49 днів невикористаної основної щорічної відпустки. Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного розрахунку. В решті рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 залишено без змін.

При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. При цьому відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути правою підставою для невиконання вимог закону, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного розрахунку, у цій частині залишити позов без розгляду, скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за 49 невикористаних днів основної щорічної відпустки та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 49 днів невикористаної основної щорічної відпустки, та залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Підставами касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначає пункти 1, 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Верховного Суду від 08.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України.

Позивач правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Ухвалою Верховного Суду від 28.12.2020 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Підставою відкриття касаційного провадження з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, було посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного розрахунку, оскільки в оскаржуваному судовому рішенні судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 (адміністративне провадження № К/9901/51830/18).

Пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

У справі № 826/19197/16 (касаційне провадження № К/9901/51830/18), на яку посилається скаржник як приклад неоднакового застосування норми права у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що визначені у заявах про збільшення позовних вимог позовні вимоги та їхнє обґрунтування стосуються інших, ніж у первісному позові, спірних правовідносин. Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що вимоги в заявах про збільшення позовних вимог є вимогами щодо скасування нормативно-правового акту, для вирішення яких процесуальним законодавством встановлені особливості розгляду, що, у свою чергу унеможливлює розгляд цих вимог одночасно з первісними вимогами. Тому Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про повернення заяв про збільшення позовних вимог, оскільки їхній зміст свідчить про одночасну зміну предмету та підстави позову та стосується інших спірних правовідносин.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши вину відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку справи, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, тобто вимогу, яка прямо залежать від позовних вимог, заявлених позивачем у позові від 23.09.2019, та не є, як вказує відповідач, поданням нового позову.

Таким чином, з аналізу справи № 826/19197/16 (касаційне провадження № К/9901/51830/18), колегією суддів Верховного Суду встановлено, що правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними.

За правилами пункту 5 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Іншою підставою відкриття касаційного провадження у справі було посилання скаржника на пункт 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, що викладена у постановах від 29.04.2020 у справі №810/3246/16, від 13.08.2020 у справі №174/445/16-а (2-а/174/18/2016), відповідно до якої, при звільненні працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Таким чином, посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах спростовується судовою практикою Верховного Суду.

Пунктом 4 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Відповідно до частини 2 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі в частині оскарження судового рішення з підстав, визначених пунктом 1частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині оскарження судового рішення з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі пункту 4 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 327, 341, 343, 339, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ухвалив:

Закрити касаційне провадження №К/9901/11586/20 у справі №580/2954/19 за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020 у справі за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко Судді А. В. Жук

Н. М. Мартинюк