Історія справи

Ухвала ВП ВС від 03.09.2020 року у справі №9901/147/20
Ухвала КАС ВП від 10.06.2020 року у справі №9901/147/20

УХВАЛА

25 червня 2020 року

Київ

справа №9901/147/20

адміністративне провадження №П/9901/147/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Соколова В. М., суддів: Білак М. В., Губської О. А., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

02 червня 2020 року позивач звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просить:

- визнати незаконними дії (бездіяльність) Вищої ради правосуддя щодо відмови в забезпеченні процедур визначеного порядку розгляду його скарги від 27 травня 2016 року протягом розумного строку;

- стягнути на його користь з Держави Україна шляхом списання із єдиного рахунку Державної казначейської служби України 100 000 гривень моральної шкоди.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що під час неприпустимо тривалої процедури розгляду скарги від 27 травня 2016 року Вища рада правосуддя порушила його права та законні інтереси щодо доступу до правосуддя та позбавила можливості отримати належний висновок по суті дисциплінарної скарги на дії судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2. Крім того, довготривале перебування позивача у стані очікування негативно вплинуло на його емоційний, психологічний і нервовий стан і, як наслідок, призвело до каліцтва в результаті погіршення стану здоров'я.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. ухвалою від 10 червня 2020 року відкрив провадження в адміністративній справі № 9901/147/20 та призначив її до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за правилами спрощеного позовного провадження о 16 годині 30 хвилин на 25 червня 2020 року.

Ухвалою від 23 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В. М., Білак М. В., Губської О. А., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В. задовольнив заяву Вищої ради правосуддя про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 25 червня 2020 року позивач не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Просив розглядати справу без його участі.

Представник відповідача до участі в розгляді справи Судом не допущений, у зв'язку з ненаданням доказів повноважень на самопредставництво Вищої ради правосуддя на підставі положень статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За правилами частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта і перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, коли всі належно повідомлені учасники справи не з'явилися у судове засідання, згідно з частиною 9 статті 205 КАС України є підставою для розгляду адміністративної справи в письмовому провадженні.

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у порядку письмового провадження.

При вирішенні даної адміністративної справи, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому статтею 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).

В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, частиною сьомою статті 107 визначено, що право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

Відповідно до Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

За правилами статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі-Закон № 1798-VIII) дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з ~law24~, член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.

З наведеного слідує, що статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, законами України "Про Вищу раду правосуддя" та "Про судоустрій і статус суддів".

Як убачається з матеріалів адміністративного позову ОСОБА_1, матеріали його дисциплінарної скарги від 27 травня 2016 року на дії судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 під час здійснення правосуддя у справі №К/9901/52287/15 були предметом розгляду Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3029/1дп/15-19 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження за зверненням ОСОБА_1.

У ~law25~ закріплено, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.

Разом із цим, ~law26~ встановлено процедуру стосовно оскарження рішень, ухвалених Дисциплінарними палатами.

Зокрема, згідно з ~law27~ право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Положеннями ~law28~ обумовлено, що до суду може бути оскаржене рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Таке законодавче регулювання випливає також і з пункту 3 частини 1 статті 131 Конституції України, яким визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

У резолютивній частині ухвали Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3029/1дп/15-19 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 указано, що дана ухвала оскарженню не підлягає.

Системний аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що позивач не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Рішення ВРП, щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки лише для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій/рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Особи, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення ВРП за результатами такого провадження.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 31 травня 2018 року у справі № 9901/500/18, від 15 листопада 2018 року у справі № 9901/751/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 9901/73/19.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів; особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною 2 статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Водночас, позивач не є суб'єктом дисциплінарного провадження у розумінні зазначених вище норм законодавства. Вища рада правосуддя не вчиняла будь-яких дій (бездіяльності), які б створювали для позивача права та обов'язки і породжували для нього право на захист, і, відповідно, право на звернення до суду з таким позовом.

Тобто, між позивачем і Вищою радою правосуддя відсутній будь-який спір, що підлягає розгляду в судах.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, в даному випадку поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства", слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Частиною 1 статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої Частиною 1 статті 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Оскільки розгляд цього спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.

Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то Суд вважає, що оскільки вимога про визнання дій (бездіяльності) відповідача не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то в силу частини 5 статті 21 КАС України не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і похідна вимога позивача про стягнення моральної шкоди.

Для вирішення спору з приводу стягнення моральної шкоди позивач має право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 241, 242, 243, 248, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Провадження в адміністративній справі № 9901/147/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження....................................................................

В. М. Соколов

М. В. Білак

О. А. Губська

А. Г. Загороднюк

О. В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду