Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.11.2019 року у справі №360/4152/19

УХВАЛА

28 листопада 2019 року

Київ

справа №360/4152/19

адміністративне провадження №К/9901/32883/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М. В.,

суддів - Губської О. А., Калашнікової О. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду 23 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року у справі №360/4152/19 за позовом ОСОБА_1 до Черкаського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У вересні 2019 року позивач звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Черкаського окружного адміністративного суду в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, який залишив її позовну заяву від 22 серпня 2019 року без розгляду та зобов'язати відповідача розглянути позовну заяву від 22 серпня 2019 року.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7, 9 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно правовим спором є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Як правильно встановлено судами, предметом позову є незгода позивача із судовим рішенням та процесуальними діями в рамках розгляду адміністративної справи № 50/1701/19, які, на думку позивача, порушують її право в частині відмови у судовому захисті.

Верховний Суд зазначає, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом (як адміністративним, так і цивільним).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року №11-547апп19.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що, зазначений спір не є публічно-правовим спором у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України і не може бути розглянутий в межах позовного провадження.

Враховуючи, що зміст оскаржуваних судових рішень та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 333 КАС України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду 23 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року у справі №360/4152/19.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.........................................

М. В. Білак

О. А. Губська

О. В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду