Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.06.2021 року у справі №480/586/21

УХВАЛА

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 480/586/21

адміністративне провадження № К/9901/20968/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н. А.,

суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.

перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жалковського Володимира Юрійовича на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/586/21 за позовом ОСОБА_1 до Охтирського міськрайонного суду Сумської області, Роменського міськрайонного суду Сумської області, Сумського апеляційного суду, Сумської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди,

УСТАНОВИЛ:

07 червня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач, звернувся до суду з позовом до Охтирського міськрайонного суду Сумської області, Роменського міськрайонного суду Сумської області, Сумського апеляційного суду, Сумської обласної прокуратури, в якому просив:

- визнати висновки та рішення Охтирського та Роменського міськрайонних судів Сумської області, Сумського апеляційного суду та Сумської обласної прокуратури про те, що ст. 80 КК України застосовується до засуджених, вироки яких не виконуються - неправомірними;

- зобов'язати суди невідкладно вирішити клопотання позивача у відповідності до ст. 80 КК України;

- стягнути з співвідповідачів за матеріальну і моральну шкоду, завдану позивачу свавільним триманням у неволі з 16.02.2020 по день вирішення в розмірі 80 Євро за добу.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року, яка була залишена без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Охтирського міськрайонного суду Сумської області, Роменського міськрайонного суду Сумської області, Сумського апеляційного суду, Сумської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 2 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у КАС України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, суди вказали, що вирішення даного спору не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки заявлені скаржником вимоги до Охтирського міськрайонного суду Сумської області, Роменського міськрайонного суду Сумської області, Сумського апеляційного суду, відповідних судових органів України не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства через те, що суди при розгляді справи в порядку кримінального судочинства не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, а тому не можуть бути відповідачами у справі про оскарження їх процесуальних рішень в порядку адміністративного судочинства.

В обґрунтування касаційної скарги представник позивача вказав про неврахування судами того, що співвідповідачем по справі була Сумська обласна прокуратура, отже, суди повинні були надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви щодо питання належного відповідача. Крім того, скаржник вважає, що стосовно позивача виникла дискримінація.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law30~) суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що підставою для звернення позивача з позовом до суду є оскарження висновків та рішення Охтирського та Роменського міськрайонних судів Сумської області, Сумського апеляційного суду та Сумської обласної прокуратури про те, що ст. 80 КК України застосовується до засуджених, вироки яких не виконуються; не вирішення клопотання позивача у відповідності до ст. 80 КК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Занд проти Австрії Комісія висловила думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (..) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (..).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, згідно п. 2 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Тобто, законодавцем передбачено різновиди публічно-правових спорів, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.

З приводу подібних спірних правовідносин свою позицію у рішенні від 23.05.2001 року №6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини 3 статті 110, частини 2 статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У розумінні положень частини 1 статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Отже, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції правильно встановив, що підставою звернення позивача з позовними вимогами до суду є оскарження виключно дій судів, пов'язаних із розглядом його клопотаннями в кримінальному процесі, пов'язаному з відбуванням покарання.

Разом з тим, оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 20.03.2019 року по справі № 295/7631/17.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Отже, вчинення (не вчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (не вчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Відповідно до ~law31~ судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.

Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (~law32~).

У межах спірних правовідносин позивач і відповідачі діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі №808/3351/17.

Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача пов'язані не з управлінською діяльністю відповідачів, а з діями та прийняттям рішення, порядок вчинення яких визначений кримінальним процесуальним законодавством України.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Доводи касаційної скарги про те, що співвідповідачем в даній справі також є Сумська обласна прокуратура, що було не враховано судами попередніх інстанцій не заслуговують на увагу, оскільки вимоги до цього відповідача були похідними від основних вимог, які були за цим предметом спору пред'явлені до Охтирського та Роменського міськрайонних судів Сумської області, Сумського апеляційного суду.

Також, Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Перес де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначає, що право на доступ до суду, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні.

Пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суди правильно застосували положення пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, правильне її застосовування є очевидним, не викликає сумнівів щодо застосування чи тлумачення цієї норми права.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 2 статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтею 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Жалковського Володимира Юрійовича на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/586/21 за позовом ОСОБА_1 до Охтирського міськрайонного суду Сумської області, Роменського міськрайонного суду Сумської області, Сумського апеляційного суду, Сумської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. Е. Мацедонська

О. Р. Радишевська