Історія справи

Постанова ВП ВС від 03.04.2018 року у справі №800/149/18
Постанова ВП ВС від 03.04.2018 року у справі №800/149/18
Ухвала КАС ВП від 26.02.2018 року у справі №800/149/18

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

05.01.2018 м. Київ П/9901/149/18 800/149/18 Верховний Суд у складі: судді-доповідача - Данилевич Н.А., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення від 23.11.2017 року №881дс-17 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, зобов'язання прийняти рішення про відкриття дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою від 17.11.2017 року про вчинення дисциплінарного проступку, -

встановив:

02 січня 2018 року до Верховного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення від 23.11.2017 року №881дс-17 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, зобов'язання прийняти рішення про відкриття дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою від 17.11.2017 року про вчинення дисциплінарного проступку.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що при його зверненні до Прокуратури Донецької області 17.07.2017 року та 21.08.2017 року із повідомленням про кримінальне правопорушення прокурор замість внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань надав оцінку змісту самих повідомлень про злочин і відомості до ЄРДР не вніс. Позивач оскаржив вчинену, на його думку, бездіяльність прокурора до слідчого судді, який ухвалою зобов'язав відповідну особу Прокуратури Донецької області внести до ЄРДР відомості за заявою від 21.08.2017 року. Проте, при зверненні позивача до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності останньою відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження відносно прокурора з підстав відсутності у скарзі конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.

Втім, позивач, посилаючись на приписи абз. 2 ч. 1 ст. 45, п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про прокуратуру", вважає таку позицію відповідача недобросовісною, нерозсудливою та непропорційною.

За змістом частини 4 статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС , звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту".

Також у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З матеріалів, доданих до позовної заяви, вбачається, що 17.07.2017 року та
21.08.2017 року ОСОБА_2 звертався до Прокуратури Донецької області із повідомленнями про кримінальне правопорушення щодо наявності в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України, з проханням внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Листами від 08.08.2017 року та від 05.09.2017 року Прокуратурою Донецької області на заяви позивача надано відповіді, в яких зазначено про відсутність достатніх підстав для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями Прокуратури Донецької області позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області з відповідною скаргою в порядку, передбаченому ст. 303 КПК України, за результатами розгляду якої ухвалою суду від 11.09.2017 року вирішено зобов'язати відповідальну особу Прокуратури Донецької області внести в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомості щодо кримінального правопорушення, викладеного у заяві ОСОБА_2 від 21.08.2017 року.

21.11.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів зі скаргою про вчинення начальником першого слідчого відділу Прокуратури Донецької області дисциплінарного проступку, за результатами розгляду якої рішенням від 23.11.2017 року позивачу відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження.

Згідно частини 10 статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Відповідно до статті 44 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - ~law26~) дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.

За ~law27~ дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

~law28~ встановлено, що право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.

За ~law29~ секретаріат Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.

Член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо: 1) дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора; .

Відповідно до пункту 107 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення), рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження повинно бути вмотивованим та протягом трьох днів з моменту прийняття надісланим заявникові.

Копія рішення члена Комісії про відкриття дисциплінарного провадження надсилається прокурору, щодо якого його відкрито, та особі, за зверненням якої відкрито провадження, протягом трьох днів.

Відповідно до ~law30~ прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Норми такого ж змісту наведено у пункті 148 Положення.

З аналізу вищенаведених норм можна зробити висновок, що право на оскарження у судовому порядку рішення КДКП, які прийнято за результатами дисциплінарного провадження, наявне безпосередньо у прокурора як у суб'єкта цього дисциплінарного провадження. Тобто особи, які звертаються до КДКП з відповідними дисциплінарними скаргами, не є в розумінні положень ~law31~ суб'єктами дисциплінарного провадження та не наділені правом на оскарження рішень КДКП як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.

Такий же підхід до вирішення аналогічних спорів (стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності судді) неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 1 серпня 2017 року (справа № 21-3827а16) та у постанові від 31 жовтня 2017 року (справа №П/800/413/16).

Щодо сутності правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 і органом державної влади (прокуратурою) у зв'язку з досудовим розслідуванням злочину слід зазначити наступне.

Статтею 303 КПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на таке оскарження.

Пунктом 1 ч. 1 цієї статті встановлено, що на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами Статтею 303 КПК України, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений Статтею 303 КПК України строк.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, у відповідності до ч. 1 ст. 306 КПК України, розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими ч. 1 ст. 306 КПК України, з урахуванням положень цієї статті.

Матеріалами, наданими до суду, підтверджено, що позивач, скориставшись наданим йому ст. 303 КПК України правом, здійснив оскарження допущеної бездіяльності прокурора. Наслідком такого оскарження стали обставини винесення слідчим суддею відповідної ухвали, якою відповідальну особу Прокуратури Донецької області зобов'язано внести в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомості щодо кримінального правопорушення, викладеного у заяві ОСОБА_2 від 21.08.2017 року.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права, як-то оскарження рішення КДКП про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який, як вважає позивач, систематично порушує вимоги Кримінального процесуального кодексу України, не матиме аргументованої значимості для здійснення досудового розслідування. Крім того, рішення КДКП за результатами розгляду дисциплінарної скарги не створює для позивача жодних правових наслідків та не породжує для останнього юридичних прав та/чи обов'язків.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Беручи до уваги вищезазначені обставини в сукупності та вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити.

Керуючись статтями 22, 170, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення від 23.11.2017 року №881дс-17 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, зобов'язання прийняти рішення про відкриття дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою від 17.11.2017 року про вчинення дисциплінарного проступку.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич