УХВАЛА

18 грудня 2019 року

Київ

справа №320/2454/19

адміністративне провадження №К/9901/33173/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н. Є.,

суддів: Гімона М. М., Усенко Є. А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Одеської митниці ДФС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, третя особа -Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправним та скасування картки відмови та рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UА500000/2018/000078/2 від 29 грудня 2018 року; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500650/2018/01216; стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві надмірно сплачені митні платежі на користь ОСОБА_1 у розмірі 32 800 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року, позов задоволено.

29 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Одеської митниці ДФС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року, у якій відповідач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2019 року заяву судді Гусака М. Б. про самовідвід задоволено та постановлено передати матеріали справи №320/2454/19 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №320/2454/19 від 11 грудня 2019 року визначено склад колегії суддів: Блажівська Н. Є. (суддя-доповідач), Гімон М. М., Усенко Є. А.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).

Відповідно до п. 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54) (п. 86).

09 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska
v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно із пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо тверджень відповідача про те, що касаційна скарга у справі № 320/2454/19 має виняткове значення для скаржника, як органу державної влади, що забезпечує справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, Суд звертає увагу на те, що об'єктивних доказів та підтвердження зазначеного, а також критеріїв, за яких дана справа визнана як така, що має виняткове значення для відповідачем, не наведено

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року, не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 12, 248, частиною 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської митниці ДФС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС, третя особа -Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправним та скасування картки відмови та рішення.

Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко