Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2019 року у справі №308/367/19

УХВАЛА

19 липня 2019 року

м. Київ

справа №308/367/19

адміністративне провадження №К/9901/18947/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є. А.,

суддів: Білоуса О. В., Гусака М. Б.,

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,

УСТАНОВИЛ:

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.03.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.06.2019 рішення суду першої інстанції скасував, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 №Ф-26664-17 на суму 9483,54 грн несплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Головне управління ДФС у Закарпатській області подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 6 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей пункту 6 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ця справа за критерієм, встановленим пунктом 6 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, є справою незначної складності.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні незалежної професійної діяльності. Застосовуючи норми Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в системному аналізі, апеляційний суд дійшов висновку, що метою законодавчого впровадження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У зв'язку з цим в розумінні Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність. При цьому, посилаючись на висновки Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06) як джерело права, суд зазначив, що в разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

У зв'язку з викладеним наведені в касаційній скарзі доводи, що ця адміністративна справа має значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес, є непереконливими.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи, що оскаржувана постанова прийнята у справі незначної складності, передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні, зазначена постанова не підлягає касаційному оскарженню, відповідно у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" від
08.07.2011 №3674-VI в разі відмови у відкритті касаційного провадження у справі сплачена сума судового збору повертається особі, яка його сплатила, за ухвалою суду.

Керуючись статями 132, 248, пунктом 1 частини 1 , пунктом 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019.

Повернути судовий збір Головному управлінню ДФС у Закарпатській області у розмірі 1536,80 грн (платіжне доручення від 26.06.2019 №1827).

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.........................................

Є. А. Усенко

О. В. Білоус

М. Б. Гусак,

Судді Верховного Суду