Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.06.2021 року у справі №9901/230/21

УХВАЛА

17 червня 2021 року

Київ

справа №9901/230/21

адміністративне провадження №П/9901/230/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н. В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення в окремій його частині

УСТАНОВИЛ:

1.07 червня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому просив:

1.1. визнати протиправною та скасувати ухвалу Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 травня 2021 року № 1153/3дп/15-21 в частині відмови у відкритті дисциплінарної справи за його скаргою щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченка І. М.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив у відкритті дисциплінарної справи на підставі частини 6 статті 107 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки у висновку члена ВРП-доповідача підтверджено факт допущення суддею процесуального порушення, а саме не дотримання строку розгляду справи. Крім того, за доводами позивача, вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи визначено статтею 45 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" і частина 6 статті 107 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не є такою підставою, отже, факти викладені в його скарзі, мали бути перевірені після відкриття дисциплінарної справи.

3. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2021 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: суддю-доповідача Мороз Л. Л., суддів Берназюк Я. О., Шарапа В. М., Желєзний І.

В., Рибачук А. І.

4.14 червня 2021 суддями Верховного Суду Рибачуком А. І. та Мороз Л. Л., з посиланням на положення пункту 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини у справі "Газета "Україна-центр" проти України" від 15.10.2010, заявлено про самовідвід від розгляду зазначеної справи.

5.14 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяви суддів Верховного Суду Рибачука А. І. та Мороз Л. Л. про самовідвід від участі у справі №9901/230/21.

5.1. Відведено суддів Рибачука А. І. та Мороз Л. Л. від розгляду справи №9901/230/21.

5.2. Передано справу №9901/230/21 для повторного автоматичного розподілу з метою визначення складу колегії суддів для розгляду справи.

6.15 червня 2021 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 1091/0/78-11 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку постановленням ухвали про відвід.

7. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 червня 2021 року для розгляду цієї справи визначено такий склад колегії суддів: суддю-доповідача Шевцову Н. В., суддів Мацедонську В. Е., Кашпур О. В., Радишевську О. Р., Уханенка С. А.

8. Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

9. За наслідками перевірки суддею-доповідачем позовної заяви на її відповідність пункту 4 частини 1 статті 171 КАС України встановлено, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.

10. За змістом частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

11. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначено статтею 266 КАС України.

12. При цьому за змістом пункту 3 частини 1 , частини 2 статті 266 КАС України законодавчо установлено можливість перевірки Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду законності актів Вищої ради правосуддя.

13. За приписами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

14. За частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

15. У цій справі предметом позовних вимог позивач визначив законність ухвали Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 травня 2021 року № 1153/3дп/15-21 в частині відмови у відкритті дисциплінарної справи за його скаргою щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченка І.

М.

16. Відповідно до частини 1 статті 107 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон України "Про судоустрій і статус суддів") право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.

17. Згідно зі статтею 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

18. Положеннями частини 3 статті 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон України "Про Вищу раду правосуддя") визначено, що дисциплінарне провадження включає: попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті; розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

19. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 43 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), зокрема, вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - готує матеріали у строки, встановлені регламентом, з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

20. Підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи визначені статтею 45 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, у частині другій якої вказано, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.

21. Виходячи з наведеного, суддя-доповідач дійшов висновку, що оскаржувана ухвала Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 травня 2021 року № 1153/3дп/15-21 в частині відмови у відкритті дисциплінарної справи за його скаргою щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченка І. М. не може бути самостійним предметом судового розгляду.

22. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2021 року в справі № 9901/384/20.

23. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя", зокрема статтями 51 та 52, визначено, що оскарженню до ВРП підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті, при цьому право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення, за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

24. У таких справах позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді (Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не встановлює жодних обмежень стосовно суб'єкта звернення з дисциплінарною скаргою) та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов'язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника.

25. Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту скаржника в інших правовідносинах, факт притягнення чи непритягнення судді до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов'язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник. По суті роль скаржника в поданні дисциплінарної скарги до ВРП обмежується в інформуванні компетентного державного органу про неналежну поведінку судді, а орган ВРП самостійно вирішує питання про достатність підстав для відкриття дисциплінарної справи.

26. Отже, скаржники не мають права на оскарження таких рішень до суду.

Оскарження скаржником рішення в дисциплінарній справі не вважається способом захисту його прав, свобод та інтересів.

27. Подібні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 9901/500/18, від 15 листопада 2018 року у справі № 9901/751/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 9901/73/19, від 05 листопада 2020 року у справі № 9901/147/20, від 13 травня 2021 року в справі № 9901/378/20 та інших, відступати від яких Верховний Суд не вбачає правових підстав.

28. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

29. Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

30. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

31. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

32. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

33. Оскільки, як зазначено вище, скаржник не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, попередня оцінка членом ВРП, а також оцінка дисциплінарним органом ВРП повідомленої в дисциплінарній скарзі інформації на предмет наявності або відсутності підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо судді не породжує для скаржника жодних юридичних наслідків, відповідно оскарження цих дій та рішень не вважається способом захисту його прав, свобод та інтересів.

34. Таким чином, ураховуючи наведене, позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування ухвали Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 26 травня 2021 року № 1153/3дп/15-21 в частині відмови у відкритті дисциплінарної справи за його скаргою щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченка І. М., не підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства.

35. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

36. Позовні вимоги, з підстав, наведених у цій ухвалі, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року в справі № П/9901/135/18 (провадження №11-70сап18), від 31 січня 2019 року в справі № 9901/56/19 (адміністративне провадження №П/9901/56/19), від 27 червня 2019 року в справі № 9901/920/18 (провадження №11-1455заі18).

37. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом, а тому у його відкритті слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.

38. Відповідно до частини 6 статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

39. Оскільки розгляд цього спору з урахуванням його предмету і суб'єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.

Керуючись статтями 19, 22, 170, 241, 242, 243, 248, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 9901/230/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення в окремій його частині.

2. Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом 15 днів з дня її постановлення до Великої Палати Верховного Суду.

3. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

4. У разі подання на ухвалу Верховного Суду апеляційної скарги, якщо її не скасовано, вона набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. В. Шевцова