Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №800/533/17

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

15.01.2018 Київ П/9901/316/18 800/533/17 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М. (далі - Суд), розглянувши позовну заяву ОСОБА_2 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" незаконною, протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, в якій просила:

- встановити, що стаття 26 Закону України "Про виконавче провадження" є незаконною, суперечить закону з вищою юридичною силою;

- встановити, що дії Президента України є незаконними у зв'язку з підписанням ним Закону, який містить незаконну статтю 26;

- зобов'язати Президента України ініціювати доповнення статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" про звільнення малозабезпечених осіб від авансу, конкретно визначивши розмір доходу.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року вищевказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк до 05 січня 2018 року для усунення недоліків позовної заяви у спосіб, визначений у цій ухвалі.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон України "Про судоустрій і статус суддів") та Постанови Пленуму Верховного Суду "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" від 30 листопада 2017 року №2 днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.

Згідно вимог пункту 5 частини 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду передано матеріали адміністративної справи №800/533/17, яким присвоєно номер П/9901/316/18.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматизований розподіл судових справ між суддями, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2018 року визначено ОСОБА_4 суддею-доповідачем для розгляду справи №800/533/17.

Підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року позивачем повторно заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору та подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив встановити:

- що стаття 26 Закону України "Про виконавче провадження" є незаконною, суперечить закону з вищою юридичною силою;

- що набори продуктів, товарів, послуг, за якими встановлюється розмір прожиткового мінімуму, є незаконним, неповним, суперечать законам з вищою юридичною силою, зокрема, - Закону України "Про прожитковий мінімум", оскільки не переглядались упродовж 17 років всупереч передбаченому через кожні 5 років 3 рази;

- що Закон України "Про державний бюджет на 2017 рік" в частині розміру прожиткового мінімуму є незаконним, суперечить закону з вищою юридичною силою;

- що стаття 8 Закону України "Про судовий збір", стаття 88 Кодексу адміністративного судочинства України, стаття 82 Цивільного процесуального кодексу України є нечіткими, неконкретними, тому незаконні, суперечать закону з вищою юридичною силою;

- що дії Президента України, який підписав Закон України "Про виконавче провадження", Закон України "Про державний бюджет на 2017 рік" і бездіяльність щодо перегляду наборів, згідно яких розраховується прожитковий мінімум, є незаконними;

- що дії Президента України, який не виправив недоліки своїх попередників у статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 82 Цивільного процесуального кодексу України є незаконними;

- зобов'язати Президента України ініціювати доповнення до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, у яких би чітко, конкретно, недвозначно було б зазначено, з якими особистими доходами особи мають бути звільнені від сплати авансу за відкриття виконавчого провадження, від сплати судового збору та інших судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що наведені положення законодавства не відповідають Конституції України, які можна усунути шляхом ініціювання відповідачем як гарантом додерження Конституції України відповідних змін до законів. Позивач пояснює, що заявляючи вищенаведені позовні вимоги, навмисно використала словосполучення "не відповідає закону з вищою юридичною силою" з метою звернення до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України та подальшого звернення до Конституційного Cуду України із скаргою.

Аналіз заявлених вимог та їх обґрунтування дають підстави для висновку, що позивач фактично вважає неконституційними наведені положення законодавства, які можна усунути шляхом ініціювання Президентом України відповідних змін до законів.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у адміністративній справі, Суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, зокрема, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів та закріплено категорії справ, на які юрисдикція цих судів не поширюється. Так юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України (пункт 1 частина 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Отже, вирішення питання щодо конституційності правових актів, зокрема і законів, та дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення законів та набрання ними чинності не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Об'єктом судового контролю в адміністративному судочинстві можуть бути чітко визначені підзаконні нормативні акти, до яких закони не належать.

Згідно пункту 1 статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України.

Статтею 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України. Тому саме цей орган судової влади наділений повноваженнями вирішувати питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (підпункт 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Оскільки вимоги позивача про встановлення незаконними статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік" в частині розміру прожиткового мінімуму, Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік" в частині розміру прожиткового мінімуму, статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обґрунтовані невідповідністю Конституції України, є підстави вважати, що позов ОСОБА_2 в цій частині позовних вимог є предметом розгляду Конституційним Судом України, а не Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства до якого із цими вимогами звернулася позивач.

Згідно статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Пунктами 29, 30 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено повноваження Президента України підписувати закони, прийняті Верховною Радою України, або здійснювати право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Наведені положення Конституції України надають Президенту України як главі держави дискреційне (самостійне) право на вирішення кола питань в межах закону.

Тобто, дискреційні повноваження дають можливість на власний розсуд (без узгодження) визначати зміст рішення або вибрати один із кількох варіантів рішення.

Враховуючи викладене, розгляд у суді заявлених позивачем вимог до Президента України про: встановлення незаконними дій про підписання Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік"; встановлення незаконною бездіяльності щодо перегляду наборів, згідно яких розраховується прожитковий мінімум; встановлення незаконними дій щодо невиправлення недоліків статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 82 Цивільного процесуального кодексу України; зобов'язання Президента України ініціювати доповнення до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 82 Цивільного процесуального кодексу України? не передбачено чинним законодавством, оскільки на підставі Конституції України Президент користується незалежним дискреційним правом.

Слід констатувати, що позивачі мають обирати ті способи судового захисту, які передбачені підпунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість позивачем поміж інших заявлено такі способи захисту, які адміністративний суд застосувати не в змозі.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивач звернулася до адміністративного суду і наведений вище аналіз правового регулювання відносин за участю Президента України, Суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити.

Керуючись статтями 22,170,248,266,294,295, підпунктом 12 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, ?

ухвалив:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича про визнання статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" незаконною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

2. Роз'яснити ОСОБА_2, що розгляд такої справи в частині позовних вимог про відповідність Конституції України статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік", статті 8 Закону України "Про судовий збір", статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 82 Цивільного процесуального кодексу України віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

3. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження або після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Бевзенко