Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.01.2020 року у справі №9901/8/20

ф

УХВАЛА

14 січня 2020 року

Київ

справа №9901/8/20

адміністративне провадження №П/9901/8/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Юрченко В. П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України про зобов'язання вчинення дій, -

Встановив:

09 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовними вимогами до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України про зобов'язання Президента України відізвати з Верховної Ради України проект Закону України "Про ринок землі", а Верховній Раді України заборонити розглядати проект Закону "Про ринок землі" в другому читанні до розгляду даного позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Президент України, грубо порушуючи вимоги ст.ст.5, 13, 19, 102 Конституції України, без згоди та проти волі народу України, який є власником землі і всіх корисних копалин України, без проведення референдуму направив на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про ринок землі", чим порушив його та кожного громадянина України конституційні права і свободи. Внаслідок неправомірних дій відповідачів всьому народу України може бути завдана значна матеріальна шкода і позбавлено право власності на землю.

Вивчивши матеріали позову та доданих матеріалів, вважаю, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.

Згідно з частиною 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів регулює стаття 266 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що парламент - Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Здійснюючи свої повноваження, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією; голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто (ч.3 ст.84, п.3 ч.1 ст.85, ст.91 Конституції України). Тобто, законотворчість є основною функцією Верховної Ради України.

Статтею 82 Конституції України встановлено, що порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України. Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI затверджено Регламент Верховної Ради України.

Відповідно до розділу IV Регламенту Верховної Ради України стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення. Тобто, здійснення окремих стадій законодавчого процесу віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України, яка при цьому реалізує свою нормотворчу функцію, а не владні управлінські функції.

З огляду на приписи КАС України, у адміністративного суду відсутня компетенція підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 4 КАС України визначено поняття, зокрема, під адміністративною справою розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі і на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Під терміном "суб'єкт владних повноважень" визначено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач визначив предметом позову дії Президента України та Верховної Ради України при здійсненні законотворчої діяльності. Разом з тим, законотворча діяльність не є владною управлінською функцією, а визначений позивачем предмет спору виходить за межі адміністративної юстиції.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти.

Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 2 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Таким чином, позовні вимоги, що ґрунтуються на порушенні відповідачами порядку або процедури прийняття законів не належать до юрисдикції Верховного Суду, оскільки не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій, а даний спір не є справою, на яку поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Отже, у розумінні статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.

Керуючись статтями 4, 19, 22, 170, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Верховної Ради України про зобов'язання вчинення дій.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано..............

В. П. Юрченко,

Суддя Верховного Суду