Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.09.2021 року у справі №440/726/21

УХВАЛА

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 440/726/21

адміністративне провадження № К/9901/32239/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Губської О. А.,

суддів - Білак М. В., Калашнікової О. В.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі №440/726/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 24.11.2020 (реєстраційний №ФИ-11630622), поданого через Урядовий контактний центр;

2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття відповідних заходів реагування за обставинами, викладеними у зверненні від 24.11.2020 (реєстраційний №ФИ-11630622);

3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не перенаправлення відповідно до вимог п. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення від 24.11.2020 (реєстраційний №ФИ-11630622), до повноважень якого відноситься вирішення питань, викладених у зверненні;

4) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді за підписом Міністра юстиції України або особи, яка виконує його обов'язки;

5) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення у відповіді на звернення, як це передбачено вимогами статті 15 Закону України "Про звернення громадян";

6) зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення від 24.11.2020 (реєстраційний №ФИ-11630622) та вжити заходів реагування з урахуванням обставин встановлених судом та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, що полягає у не пересиланні в термін не більше п'яти днів за належністю відповідному органу або посадовій особі звернення ОСОБА_1 від 24.11.2020, реєстраційний №ФИ-11630622, з повідомленням про це заявника.

Зобов'язано Міністерство юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) переслати за належністю відповідному органу або посадовій особі звернення ОСОБА_1 від 24.11.2020, реєстраційний №ФИ-11630622, та повідомити про це заявника.

В решті вимог позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачем подано касаційну скаргу, яка надійшла до суду касаційної інстанції 30 серпня 2021 року.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

У свою чергу, відповідно до пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що справа №440/726/21 підпадає під категорію справ, визначених пунктом 2 частини 6 статті 12 КАС України.

Оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, скаржник зазначає, що правильне вирішення даної справи сприятиме формуванню єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості подібних спорів та важливості порушеного питання.

У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Крім того, Суд зазначає, що посилання скаржника на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень, не може братись до уваги, оскільки правовідносини у справі №440/5875/20 та у даній справі вважатись подібними не можуть, оскільки обставини даних справ різняться між собою умовами застосування правових норм, а також суб'єктним складом учасників справ.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 328, 333 КАС України, Суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Міністерства юстиції України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі №440/726/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.

Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді М. В. Білак О. В. Калашнікова