УХВАЛА

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 420/866/20

адміністративне провадження № К/9901/29608/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н. В.,

суддів: Данилевич Н. А., Мацедонської В. Е.

перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Польського Максима Вікторовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у справі №420/866/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Подільського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Подільського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України щодо знищення (видалення, анулювання) інформації (файлу) персональних даних (відповідь за №М-13943-19/5100.4.1/18651-19 від 19.12.2019), які зберігаються в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: прізвища, ім'я, по-батькові, дати народження, статі, ідентифікаційного номеру, місця народження, місця проживання, відцифрованих відбитків пальців рук, відцифрованого обличчя, відцифрованого підпису, у тому числі знищення (видалення) унікального номеру запису у реєстрі;

- зобов'язати Державну міграційну службу України знищити (видалити, анулювати) інформацію (файл) персональних даних, яка зберігається в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: прізвища, ім'я, по-батькові, дати народження, статі, ідентифікаційного номеру, місця народження, місця проживання, відцифрованих відбитків пальців рук, відцифрованого обличчя, відцифрованого підпису, у тому числі знищення (видалення) унікального номеру запису у реєстрі;

- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти, оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

11 квітня 2020 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Подільського районного відділу Головного територіального управління Державної міграційної служби України в Одеській області №5136-785/5136.1-19 від 24.10.2019 в обміні, оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорту громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.

Зобов'язано Подільський районний відділ Головного територіального управління Державної міграційної служби України в Одеській області (66300, Одеська обл., м.

Подільськ, вул. Соборна, 74) оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від
26.06.1992 року №2503-XII.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На вказані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог представником позивача подало касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 09 листопада 2020 року.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених КАС України.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина 3 статті 12 КАС України).

Згідно з положеннями частини 4 статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених частини 4 статті 12 КАС України; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини 4 статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1, не підлягають касаційному оскарженню.

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин 3 та 4 статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Оскаржуючи судові рішення, розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, представник позивача зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

А саме представник позивача вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки по вказаній категорії справ відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи касаційної скарги з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження представник позивача не навів та не обґрунтував, застосування яких саме норм права викликають необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, в обґрунтування вказаного твердження представник позивача жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Таким чином, представник позивача у касаційній скарзі не довів підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Польського Максима Вікторовича на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у справі №420/866/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Подільського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді Н. А. Данилевич

В. Е. Мацедонська