Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.07.2021 року у справі №480/9418/20

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 480/9418/20

адміністративне провадження № К/9901/22122/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Н. В. Коваленко,

суддів: Я. О. Берназюка, В. М. Шарапи

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати протиправними дії посадових осіб Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України щодо обчислення розмірів посадового окладу та окладу за званням без урахування норм частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 № 2262-XII, частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України у поновленні порушених прав ОСОБА_1, у зв'язку з відмовою у наданні оновленої довідки на його ім'я про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з 01 квітня 2018 року;

- зобов'язати Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 30 березня 2018 року для перерахунку йому пенсії з обчисленням розміру грошового забезпечення з урахуванням: розмірів окладів, встановлених згідно з рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 480/558/20, яке набрало законної сили, норми частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 pоку N 2262-XII щодо складових грошового забезпечення для обчислення розміру пенсії, норм постанови Кабінету Міністрів України № 704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення перерахунку основного розміру його пенсії з 01 квітня 2018 року.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Згідно із відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 15 червня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із відмовою Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України у виготовленні позивачу нової довідки про розмір грошового забезпечення, з урахуванням відповідних окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій з 01 січня 2018 року.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до Пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження розглядаються справи незначної складності.

За визначенням пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

За змістом пункту 3 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей пункту 3 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Встановлено, що судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Доведення обставин, передбачених підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає частину 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Підстави касаційного оскарження обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанції не застосували у своїх рішеннях правові висновки рішення Конституційного Суду України від 13 травня 2015 року № 4-рп/2015 у справі № 1-9/2015, від 20 грудня 2016 року у справі № 7-рп/2016, Великої Палати Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року у справі № 12-р/2018, чим порушив норму статті 1512 Конституції України.

Також скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме - норми частини 4 статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Не застосували норми частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", норми частини 4 статті 4 Цивільного кодексу України, статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильно застосували норми частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду, викладені у справі № 160/8324/19 щодо якого він обґрунтував необхідність відступлення у застосуванні норми права у подібних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 2040/7219/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, Великої Палати Верховного Суду (пункт 37) - у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 592/5164/16-а, у постанові від 23 травня 2019 року у справі № 160/3586/19 (пункт 15), від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц (пункт 28).

Надаючи оцінку заявленим підставам касаційного оскарження, колегія суддів вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, якими визначено, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними (тотожними) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Отже, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на вищенаведену судову практику, оскільки вказані справи мають інші фактичні обставини, предмет та підстави позову, зокрема, стосуються виплати лише 50 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01 січня 2018 року; визнання протиправними та нечинними пункти 1,2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; скасування податкових повідомлень-рішень; перерахунку грошового забезпечення з 01 червня 2011 року; відшкодування збитків.

Колегія суддів зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Однак, наведені скаржником постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду, є безпідставними.

Окрім того, мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції, відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у зразковій справі № 160/8324/19, і колегія суддів не вбачає правових підстав для відступлення від вказаного висновку.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника стосовно незастосування судами попередніх інстанцій правових висновків Конституційного Суду, оскільки вказана обставина в силу пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для касаційного перегляду судових рішень.

Водночас, скаржник жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини п'ятої цієї статті у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Верховний Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності.

Так, Європейський суд з прав людини вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя В. М. Шарапа