УХВАЛА

06 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 240/9752/20

адміністративне провадження № К/9901/30412/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л. О.,

суддів: Білак М. В., Соколова В. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адімінстартвиного суду від 30 липня 2021 року у справі № 240/9752/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 3091 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А3091 про визнання протиправними дій Військової частини А3091 щодо складання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, від 24 грудня 2019 року №6103 не за встановленою формою та з невідповідністю вказаного в цій довідці переліку речового майна Нормі № 1 забезпечення предметами бойового обмундирування та екіпірування військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (бойовий єдиний комплект (БСК))*, затвердженій Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, та з невідповідністю визначеного залишку невиданого майна обліковим даним картки обліку матеріальних засобів особистого користування №342; зобов'язання Військової частини А3091 скласти нову довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, за формою згідно з додатком до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, із зазначенням в цій довідці переліку залишку неотриманого речового майна, передбаченого Нормою №1 забезпечення предметами бойового обмундирування та екіпірування військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (бойовий єдиний комплект (БСК))*, затвердженою Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, з урахуванням фактично виданого речового майна згідно з обліковими даними картки обліку матеріальних засобів особистого користування №342, за період з 24 березня 2014 року по 20 січня 2020 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року позов задоволено.

Постановою Сьомого апеляційного адімінстартвиного суду від 30 липня 2021 року апеляційну скаргу Військової частини А 3091 задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 3091 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із указаною касаційною скаргою.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

Згідно з положеннями частини 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених частини 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 2 статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги процесуального закону, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Водночас, пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до Частиною 2 статті 257 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Частиною 2 статті 257 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Разом з тим скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з'ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Отже, оскільки ця касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адімінстартвиного суду від 30 липня 2021 року у справі № 240/9752/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 3091 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ. О. Єресько М. В. Білак В. М. Соколов