Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.08.2018 року у справі №826/14671/17

УХВАЛА

30 листопада 2018 року

Київ

справа №826/14671/17

адміністративне провадження №К/9901/66708/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2018 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 у справі №826/14671/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.07.2015 №0001761701, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб з урахуванням штрафної санкції в сумі 201014,56 гривень; скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від
15.08.2017 року №11363/Р/26-15-17-02-33.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2018 позов задоволено частково.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду першої інстанції виготовлено 17.01.2018.

Зі змісту матеріалів касаційної скарги, а також ухвал, постановлених у даній справі судом апеляційної інстанції, та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається наступне.

У межах строку апеляційного оскарження відповідач подав апеляційну скаргу, яка, однак ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2018 була повернута особі, яка її подала, у відповідності з положеннями частини 2 статті 298 КАС України у зв'язку з невиконанням вимог процесуального закону стосовно форми та змісту апеляційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору.

21.03.2018 відповідач повторно звернувся до апеляційного суду щодо апеляційного перегляду цієї справи й не порушував питання про поновлення строку апеляційного оскарження, у зв'язку з чим та відповідно до приписів частини 3 статті 298 КАС України ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
17.04.2018 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишено без руху і встановлено десятиденний з дня отримання копії ухвали строк, упродовж якого податковий орган мав право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення цього строку.

На виконання вимог ухвали відповідач подав заяву про поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у якій зазначав, що пропуск цього строку спричинено наявністю поважних причин, а саме відсутністю належного фінансування видатків бюджету, призначених для сплати судового збору, неможливістю у зв'язку з цим виконання вимог процесуального закону стосовно надання документа про сплату судового збору і, як наслідок поверненням первісно поданої апеляційної скарги особі, яка її подала.

Втім наведені відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження визнані неповажними, у зв'язку з чим та відповідно до приписів пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДФС у м. Києві звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, допустив порушення норм процесуального права, не надав належної оцінки доводам, вказаним податковим органом у заяві про поновлення строку апеляційного оскарження і, як наслідок дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

Водночас за приписами пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

В свою чергу згідно з пунктом 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пунктом 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що відповідач пропустив строк апеляційного оскарження і наведені ним підстави для поновлення цього строку визнані судом неповажними.

Із такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується й Верховний Суд.

Так, статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 6 частини 3 статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також пункт 6 частини 3 статті 2 КАС України, якою визначено право учасників справи на апеляційний перегляд справи.

Механізм же реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Зокрема статтею 295 КАС України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а статтею 295 КАС України закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

У відповідності з положеннями частини 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частини 3 статті 298 КАС України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини 1 статті 299 КАС України).

Також статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.

Для цього відповідач як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак, кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44,45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене відповідач не позбавлений можливості протягом усього бюджетного року здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору, на підставі кошторису, а у разі його відсутності - проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення своєчасної сплати судового збору.

Здійснення ж органами Державної казначейської служби України безспірного списання коштів з рахунку відповідача (на що останній посилається у касаційній скарзі), зокрема призначених на сплату судового збору і, як наслідок невиконання через це вимог закону і суду, своїх процесуальних обов'язків, не повинно впливати на можливість неухильного виконання вимог КАС України щодо дотримання строку апеляційного оскарження й оформлення апеляційної скарги, що, в свою чергу не може ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності (з приводу грошових зобов'язань за виконавчими документами про стягнення з податкового органу коштів і їх примусового виконання тощо), оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Окрім цього пунктом 2 частини 3 статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває пунктом 2 частини 3 статті 2 КАС України, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

Отже держава в особі органів влади (податкових органів зокрема), що діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у даній справі, правильно застосував норми процесуального права, оскільки апеляційна скарга подана поза межами строку апеляційного оскарження, а наведені податковим органом підстави для поновлення цього строку визнані неповажними.

За таких обставин касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у даному випадку, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини 1 та частини 2 статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2018 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 у справі №826/14671/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С. С. Пасічник

Судді: І. А. Васильєва

В. П. Юрченко