УХВАЛА

02 липня 2020 року

Київ

справа №320/5732/19

адміністративне провадження №К/9901/15859/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року

у справі № 320/5732/19

до Головного управління ДПС у Київській області, Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2020 року до суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі № 320/5732/19, предметом розгляду якої були вимоги про визнання протиправними та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області у формі протоколу №603 від 21 листопада 2018 року, в частині включення ТОВ "Енкловер" до реєстру ризикових платників, визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДФС у Київській області щодо не розгляду звернень ТОВ "Енкловер" та не виключення його з переліку ризикових платників; зобов'язання Головного управління ДФС у Київській області виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "Енкловер", з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, визнання рішення комісії Головного управління ДФС у Київській області від 08 липня 2019 року №1215166/40801549 про відмову в реєстрації податкової накладної №2 від 17 травня 2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних протиправним та скасування його, зобов'язання Державної фіскальної служби України здійснити дії по реєстрації (зареєструвати) податкової накладної №2 від 17 травня 2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України підстави (підстав).

Звертаючись із касаційною скаргою перший відповідач у справі послався на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного перегляду судових рішень постановлених судами попередніх інстанцій у цій справі.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Заявник касаційної скарги доводить, що судами попередніх інстанцій не був врахований висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року по справі №240/3665/19, із наведенням пунктів 21,22,23,24,25,26,28 цього судового рішення.

Також скаржник доводить порушення норм матеріального права а саме пунктів 201.1, 201.10, 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, яке полягає у неврахуванні практики застосування цих норм у подібних правовідносинах Верховним Судом України у постановах від 14 березня 2017 року по справі №21-1513а16, від 14 березня 2017 року (номер справи не наведений), постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №826/7986/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі №810/2363/13-а

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Скаржник посилається на те, що суди не врахували постанову Верховного Суду від 03 березня 2020 року по справі №240/3665/19, в якій предмет судового розгляду (склад позовних вимог) є відмінним від того який розглядається у цій справі.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведеному скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які вирішені залежно від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.

Крім того, скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року. У скарзі не зазначенно, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права. Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанову Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі № 320/5732/19.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі № 320/5732/19 - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Р. Ф. Ханова