Свобода вираження адвокатом поглядів у суді: практика ЄСПЛ

Конституція України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Водночас, реалізація адвокатом цього права, зокрема в суді, іноді стає підставою для дисциплінарних скарг.

Ураховуючи особливу роль, яку відіграє адвокатура в суспільстві, до морально-етичних якостей і поведінки адвокатів висуваються вельми високі вимоги. Вони закріплені у Законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правилах адвокатської етики. Ці акти серед іншого деталізують умови реалізації адвокатами права вільно висловлюватися, гарантоване ст. 34 Конституції та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, п. 15 ч. 1 ст. 23 Закону забороняє притягнення адвоката до відповідальності на підставі його висловлювань у справі, у тому числі таких, що відображають позицію клієнта, заяви у медіа, якщо при цьому не порушуються професійні обов’язки адвоката.

Реалізація цих норм на практиці неодноразово ставала предметом дискусій у професійному середовищі. Чи дотримується адвокат етичних норм під час судових проваджень, у зв’язку з поширенням критичних висловлювань на адресу судової влади, правоохоронних органів, органів державної влади та місцевого самоврядування? Орієнтири для формування правильної відповіді на це запитання у кожному конкретному випадку можуть дати правові позиції Європейського суду з прав людини.

Так, на початку червня 2024 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Pisanski v. Croatia», яка стосувалася критичних зауважень адвоката на адресу суду, висловлених ним в одному з поданих ним процесуальних документів:

«Неймовірно важко скласти змістовну апеляційну скаргу коли ти стикаєшся з кимось, хто займає владну посаду, і виключно через цю посаду переконує «підлеглих», що море червоне, небо жовте, а сонце зелене. «Підлеглий» може вказати пальцем на яскраво-жовте коло в небі, пояснюючи «начальству», що колір яскраво-жовтий, але «начальство» наполегливо і холоднокровно стверджує, що колір зелений. Бо вони можуть...

Тут йдеться не про розсуд суду, [його] право тлумачити [відповідні] положення тощо. [Натомість] це найсуворіша форма свавільного судового рішення, яка завдає величезної шкоди сторонам.... У той час як одна людина завтра не матиме на що жити, інші все одно стверджуватимуть, що сонце зелене. Бо вони можуть».

Цікаво, що суд задовольнив емоційно забарвлену скаргу адвоката по суті. При цьому вказав, що слід дослідити, чи не свідчили наведені твердження про неповагу до суду і навіть наклав на адвоката штраф близько 265 євро.

Втім, Асоціація адвокатів Хорватії, розглянувши це питання в дисциплінарному порядку, визнала колегу невинуватим у порушенні правил адвокатської етики. Зокрема, було вказано, що адвокат намагався змінити поточну судову практику і висловлювався більш вільно та у юридично незвичний спосіб, щоб звернути увагу на те, що рішення суду є незаконним. Було враховано і те, що він робив це в інтересах свого клієнта. Асоціація зробила висновок, що адвокат не мав наміру образити суд, а лише критикував правову позицію суду.

Проте на національному рівні адвокат так і не зміг захистити свої права: рішення про накладення штрафу не було скасоване.

Розглянувши цю справу, суд у Страсбурзі визнав порушення прав заявника, гарантованих ст. 10 Конвенції. При цьому були використані такі аргументи:

1) заявник вжив спірні висловлювання у суді (у документі) захищаючи інтереси клієнта, а не, наприклад, у медіа;

2) заявник у своїй апеляційній скарзі, хоча й емоційно, але критикував все ж суд і його правову позицію, а не конкретного суддю і його персону;

3) хоча такі ремарки були їдкими та досить критичними, ЄСПЛ у своїй практиці визнає можливість використання такої риторики в суді;

4) критика заявника врешті була виправдана, адже його апеляційну скаргу задовольнили;

5) заявника було визнано невинуватим у дисциплінарному провадженні.

З огляду на це ЄСПЛ вирішив, що втручання у право заявника на свободу вираження поглядів не було необхідним у демократичному суспільстві.

Про те, що в адвокатів особлива роль у судовій системі, ЄСПЛ наголосив і у справі «Моріс проти Франції». Зокрема, високі судді звернули увагу на те, що адвокати мають право коментувати на публіці процес здійснення правосуддя, якщо тільки їх критика не виходить за дозволені рамки. Ці рамки обумовлені звичайними обмеженнями, які застосовуються до поведінки членів адвокатської спільноти з особливим посиланням на «гідність», «честь», «чесність», і «повагу до справедливого здійснення правосуддя». Такі обмеження спрямовані на захист судової системи від невиправданих чи необґрунтованих нападів та для підтримки авторитету судової влади, забезпечення взаємоповаги суддів та адвокатів.

Також суд наголосив на відокремленні обґрунтованої критики та образи. Так, якщо єдиною метою висловлювання є образа суду, то накладення покарання за такий вчинок не буде вважатися втручанням у право адвоката на вираження його поглядів.

Отже, реалізація адвокатом права на свободу вираження поглядів повинна забезпечувати баланс між цим правом і захистом авторитету судової влади. Необхідно чіткого усвідомлювати, що статус адвоката під час здійснення правосуддя передбачає виконання ним ролі посередника між громадськістю та судами.

Автор статті: Олена Пацурковська

член Ради Комітету НААУ з питань медіа та рекламного права

Джерело: НААУ