Свердловина на підприємстві: дозвільні документи та обов’язкові платежі

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Свердловина на підприємстві:  дозвільні документи та обов’язкові платежі - 0_97717200_1576494095_5df7640fee960.jpg

Виробничі потреби чи не кожного підприємства пов’язані із необхідністю забезпечення безперебійного водопостачання. І якщо у населених пунктах (місцевостях) із центральним водопостачанням це питання вирішити простіше, то на інших територіях підприємствам для задоволення таких потреб часто доводиться мати власні свердловини.

Нагадаємо, що свердловина служить для видобування підземних вод, які можуть використовуватися як для забезпечення санітарно-гігієнічних потреб підприємства, так і для обслуговування виробничих процесів, а іноді навіть для постачання води іншим споживачам (наприклад, населенню).

У цій статті поговоримо про порядок оформлення свердловини, дозвільні документи на видобування води за її допомогою та обов’язкові платежі, які доведеться сплачувати підприємству за особисто видобуту воду.

Оформлення речового права на землю

Оскільки свердловина нерозривно пов’язана із земельною ділянкою (на цьому детально зупинимося нижче), а також служить для видобування води як корисної копалини, то є очевидним, що для правомірного користування свердловиною підприємству необхідно оформити речове право на земельну ділянку, на якій така свердловина розміщуватиметься.

Види речових прав на земельні ділянки та порядок набуття таких прав передбачені, зокрема, в главах 14-161 розділу ІІІ Земельного кодексу України (ЗК) та Книзі 3 Цивільного кодексу України (ЦК). Це, насамперед:

  • право власності;
  • право постійного користування земельною ділянкою;
  • оренда (суборенда);
  • емфітевзис (право користування земельною ділянкою для сільгосппотреб);
  • суперфіцій (право користування земельною ділянкою для забудови).

Державний облік артезіанських свердловин

Він здійснюється Держгеонадрами шляхом ведення Державного реєстру артезіанських свердловин на підставі Порядку державного обліку артезіанських свердловин, облаштування їх засобами вимірювання об’єму видобутих підземних вод, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.12 № 963 (надалі – Порядок № 963). Дані державного обліку артезіанських свердловин включаються до державного водного кадастру.

До Державного реєстру артезіанських свердловин включаються відомості про артезіанські свердловини, у тому числі недіючі, незалежно від місця розташування, на підставі даних, що містяться у паспортах артезіанських свердловин.

Форма такого паспорту затверджена спільним наказом Мінприроди та Мінрегіону від 06.04.2016 № 145/84, однак виготовлені до набрання чинності цим наказом паспорти на артезіанські свердловини залишаються чинними. Копії вказаних паспортів щороку до 1 грудня подаються до Держгеонадр суб’єктами господарювання, які є власниками або користувачами земельних ділянок, у межах яких розташовані та експлуатуються артезіанські свердловини.

Вказана форма паспорту є обов’язковою для виконання всіма суб’єктами господарювання - водокористувачами. Разом із тим, складання (заповнення) паспорта здійснює спеціалізована бурова організація, яка має дозвіл на виконання такого виду робіт відповідно до статті 106 Водного кодексу України (ВК). У разі якщо спеціалізована бурова організація не має можливостей визначити показники води самостійно, показники води визначає акредитована (атестована) лабораторія.

Суб’єкти господарювання - водокористувачі, у свою чергу, складають (заповнюють):

  • додаток до паспорта артезіанської свердловини «Опис артезіанської свердловини»;
  • розділ 8 додатка «Опис артезіанської свердловини», до якого вносяться інші відомості, які бажає повідомити водокористувач.

Кожен аркуш паспорта повинен бути скріплений підписом уповноваженої особи та печаткою (за наявності) організації, що створила (заповнила) паспорт.

При цьому додаток «Опис артезіанської свердловини» разом з копією розділів паспорта артезіанської свердловини, а саме: «Оглядова карта», «Артезіанська свердловина», «Геологічний розріз і конструкція артезіанської свердловини», «Результати спостережень», «Виписка», «Гідрогеологічний висновок по артезіанській свердловині», «Експлуатаційні показники артезіанської свердловини» надсилаються в електронній формі до Держгеонадр.

Державна реєстрація речових прав на артезіанську свердловину як нерухому річ

Окрім державної реєстрації самої свердловини у вказаному вище реєстрі, виникає питання щодо необхідності реєстрації речових прав на таку свердловину.

Так, ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України (ЦК) до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) відносить земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими ж визнаються речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч. 2 вказаної статті).

Подібне визначення містить і ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV.

Відтак, Мінюст у Методичних рекомендаціях стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках право власності на які підлягає державній реєстрації (затверджені наказом від 14.04.2009 № 660/5, надалі – Методичні рекомендації № 660/5) підсумував, що ураховуючи наведені законодавчі акти, можна виділити такі ознаки нерухомої речі:

1) ці об’єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов’язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі;

2) переміщення зазначених об’єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності. При цьому, крім ЦК слід ураховувати інші нормативні акти (спеціальне законодавство), які визначають статус того чи іншого виду нерухомого майна. Водночас низка нормативних актів не містять конкретних посилань відносно належності того чи іншого об’єкту до нерухомого майна, однак, аналізуючи в комплексі норми, які регулюють відносини стосовно цих об’єктів, можна дійти висновку про їх правовий статус.

Так, визначення свердловини міститься у ст. 1 Гірничого закону (Закон України від 06.10.1999 № 1127-XIV) – це циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами, а гірничою виробкою, у свою чергу, визнається порожнина у гірничому масиві після виймання корисних копалин та інших порід.

У статтях 1, 48 Водного кодексу України (ВК) зазначено, що водозабором є споруда або пристрій для забору води з водного об’єкта.

У пп. 9.1.1.3 розділу 9 «Водозабірні споруди» державних будівельних норм України ДБН В.2.5-74:2013 передбачено, що для забору підземних вод рекомендується застосовувати наступні водоприймальні споруди: водозабірні свердловини, горизонтальні водозабори (лінійні відкриті або закриті дрени, галереї, штольні), променеві водозабори (горизонтальні свердловини - промені), шахтні колодязі, каптажі джерел, а також комбіновані.

Згідно із п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 (далі - ДК 018-2000), споруди - це будівельні системи, пов’язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Нарешті, водяні свердловини за ДК 018-200 відносяться до розділу 2 «Інженерні споруди» підрозділу 22 «Трубопроводи, комунікації та лінії електропередачі» групи 222 «Місцеві трубопроводи та комунікації» класу 2222 «Місцеві трубопровідні системи для води та інших продуктів» підкласу 222.4 «Водяні свердловини, колодязі, бювети».

Мінюст у Методичних рекомендаціях № 660/5 наголошує, що Водний кодекс України (ВК) та Земельний кодекс України (ЗК) використовують словосполучення «будівництво свердловини», що є побічною ознакою нерухомого майна, так як технічний стан свердловини - це конструкція їх вибоїв, герметичність та якість цементування обсадних колон, надійність та герметичність гирлового обладнання.

Отже, вищенаведені законодавчі приписи дають підстави для висновку, що артезіанська свердловина є нерухомим майном, оскільки вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні (тобто її переміщення є неможливим без її знецінення та зміни призначення).

Такий висновок знайшов відображення і у судовій практиці – див., наприклад, постанову Вищого господарського суду України від 28.11.2017 у справі № 922/3341/16 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018 у справі № 814/2953/17.

Практичне значення цього висновку у тому, що право власності на свердловину як нерухоме майно необхідно реєструвати, оскільки згідно зі ч. 1 ст. 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. При цьому права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ч. 4 ст. 334 ЦК, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, надалі – Закон про держреєстрацію прав).

Засоби вимірювання об’єму видобутих вод

Порядок № 963 закріплює також обов’язок власника артезіанської свердловини, що експлуатується, облаштувати її засобами вимірювання об’єму видобутих підземних вод.

Вказані засоби вимірювання мають бути такими, що пройшли в установленому законодавством порядку державну метрологічну атестацію або повірку в повірочних лабораторіях підприємств і організацій, уповноважених на проведення державних випробувань або повірок.

Представники повірочних лабораторій таких підприємств і організацій здійснюють опломбування встановлених засобів вимірювання, про що складається відповідний акт. В подальшому вказані представники здійснюють і періодичну повірку засобів вимірювання у порядку, передбаченому Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05.06.2014 № 1314-VII та прийнятими на його підставі нормативно-правовими актами.

Підприємство, у свою чергу, зобов’язане підтримувати засоби вимірювання у придатному для експлуатації стані. При цьому вимоги визначення санітарно-хімічних показників та епідемічної безпеки питної води визначаються відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

У п. 8 Порядку № 963 передбачено, що відомості про об’єм видобутих підземних вод водокористувачі вносять до автоматизованої системи обліку видобутих підземних вод. Процедуру передачі таких даних визначено у Порядку внесення відомостей про об’єм видобутих підземних вод водокористувачами до автоматизованої системи обліку видобутих підземних вод, затвердженому наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 23.03.2016 № 110 (надалі – Порядок № 110).

Так, дані з вимірювальних приладів про об’єми видобутих підземних вод в автоматичному режимі мають передаватися до Мінприроди. Однак якщо підприємство використовує засоби вимірювання без обладнання, яке дає змогу автоматично передавати таку інформацію до Мінприроди, то воно зобов’язане вносити відомості про об’єм видобутих підземних вод самостійно через мережу інтернет один раз на добу через Персональний кабінет водокористувача автоматизованої системи обліку з використанням ЕЦП (п. 6 Порядку № 110).

Дозвіл на спеціальне водокористування

У відповідності до ст. 49 Водного кодексу України (ВК) спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. У статті 48 ВК визначено, що спеціальним водокористуванням є забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

В цій же статті 48 ВКУ перелічені види діяльності, які не належать до спеціального водокористування. Це:

  • пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);
  • скид води з водних об’єктів відповідно до встановлених для них режимів роботи для підтримання екологічних витрат у річці та з метою запобігання виникненню гідродинамічних аварій;
  • подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони;
  • усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);
  • використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;
  • вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;
  • виконання розчистки русел річок, каналів і дна водойм, будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт;
  • видобування корисних копалин (крім підземних вод) і водних рослин;
  • прокладання трубопроводів і кабелів;
  • проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;
  • забір та/або використання води в об’ємі до 5 кубічних метрів на добу, крім тієї, що використовується для виробництва (входить до складу) напоїв та фасованої питної води;
  • інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Отже, якщо підприємство забирає/використовує менше ніж 5 куб. м води на добу, йому не потрібен дозвіл на спеціальне водокористування. Коли обсяг забору води більший ніж 5 куб. м на добу і підприємство при цьому не здійснює вищевказані види діяльності, підприємство мусить отримати такий дозвіл.

Дозвіл на спецводокористування видають територіальні органи Держводагентства.

Щоб отримати дозвіл, підприємство має звернутися до територіального органу Держводагенства (а у разі використання води водних об’єктів у зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, - безпосередньо до Держводагентства) із заявою, форма якої затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 12.04.2018 № 116. На кожній сторінці заяви замовником (водокористувачем) проставляється підпис.

До заяви необхідно додати (ч. 6 ст. 49 ВК, п. 3 Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою КМУ від 13.03.2002 № 321, надалі – Порядок № 321):

  • обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення;
  • опис і схему місць забору води та скидання зворотних вод;
  • нормативи гранично допустимого скидання (ГДС) забруднювальних речовин у водні об’єкти зі зворотними водами (з розрахунком на кожен випуск (скид) окремо);
  • затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води (для підприємств та організацій житлово-комунального господарства, суб’єктів господарювання, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення);
  • копію правовстановлюючих документів на водні об’єкти (для орендарів водних об’єктів).

Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (на три роки) та довгостроковим (від трьох до двадцяти п’яти років). Короткострокове спеціальне водокористування встановлюється у разі:

  • одержання водокористувачем дозволу на спеціальне водокористування вперше;
  • скидання стічних вод у водні об’єкти;
  • введення в експлуатацію після будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, технічного переоснащення або капітального ремонту об'єктів, на яких провадиться діяльність із забору, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти;
  • наявності умов спеціального водокористування, визначених попереднім дозволом, не виконаних у повному обсязі, проте які можуть бути виконані протягом наступних трьох років;
  • необхідності досягнення екологічних цілей, визначених планом управління річковим басейном в межах масиву поверхневих вод та/або масиву підземних вод конкретного району річкового басейну, в установлені строки;
  • дефіциту водних ресурсів у межах відповідної водогосподарської ділянки для року (за даними водогосподарського балансу).

Довгострокове (від трьох до двадцяти п’яти років) спеціальне водокористування встановлюється в усіх інших випадках у разі непорушення умов спеціального водокористування, визначених у попередньому дозволі на спецводокористування (п. 6 Порядку № 321).

Видача або відмова у видачі дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно протягом тридцяти календарних днів з дня надходження заяви та документів, необхідних для видачі дозволу. Дозвіл скріплюється печаткою та підписом керівника органу, що його видав. Форма такого дозволу, а також форма нормативного розрахунку водокористування і водовідведення затверджені наказом Мінекології та природних ресурсів від 23.06.2017 № 234.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені органом, що видав дозвіл, без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Дозвіл на користування надрами

Підземні води: мінеральні (лікувальні, лікувально-столові, природні столові); питні (для централізованого водопостачання, для нецентралізованого водопостачання); промислові; технічні; теплоенергетичні відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення, перелік яких затверджений постановою КМУ від 12.12.1994 № 827.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Кодексу України про надра родовища корисних копалин - це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання. При цьому надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин (ч. 1 ст. 14 Кодексу про надра), яке здійснюється без надання гірничого відводу, але на підставі спеціального дозволу (ст. ст. 16, 21 цього Кодексу).

Тож окрім дозволу на спецводокористування, суб’єкту господарювання – власнику свердловини слід вирішити питання про отримання спеціального дозволу на користування надрами.

При цьому вищі судові інстанції вже давно та послідовно притримуються позиції, що спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 922/3711/18).

Разом із тим, ст. 23 Кодексу про надра визначено випадки, за яких господарюючі суб’єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу.

Так, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціального дозволу видобувати підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 куб. м на добу.

Сільськогосподарські товаровиробники, частка с/г товаровиробництва яких за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75%, крім вищенаведеного випадку, мають право в межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати підземні води (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб. Це означає, що на ці потреби сільгоспвиробники без спецдозволу на користування надрами можуть використовувати і більший обсяг води, ніж 300 куб. м на добу.

В усіх інших випадках власник свердловини повинен отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами затверджений постановою КМУ від 30.05.2011 № 615 (далі – Порядок № 615).

У відповідності до пп. 6 п. 8 вказаного Порядку дозвіл на видобування підземних вод (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування питних підземних вод з водозаборів перевищує 300 куб. м. на добу, надається без проведення аукціону.

Щоб отримати спеціальний дозвіл, заявник подає Державній службі геології та надр України (Держгеонадра) заяву у паперовій та електронній формі разом із пакетом документів, зазначених у п. 2 додатку 1 до Порядку № 615.

У заяві зазначаються назва ділянки надр, її місцезнаходження відповідно до адміністративно-територіального устрою України (область, район, населений пункт, прив’язка на місцевості), географічні координати ділянки надр, вид корисних копалин, вид користування надрами, строк дії дозволу, відомості про заявника (найменування, місцезнаходження, код згідно з ЄДРПОУ юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків ФОП чи серія та номер паспорта такої особи (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), інформація для здійснення зв’язку із заявником (номер телефону, адреса електронної пошти), а також підстава для надання дозволу згідно з п. 8 Порядку № 615. Разом із заявою подаються дві копії заяви та доданих до неї документів.

Рішення про надання дозволу без проведення аукціону приймається Держгеонадрами протягом 30 календарних днів після отримання всіх погоджень, передбачених п. 9 Порядку № 615, та пропозицій Мінприроди, передбачених п. 25 вказаного Порядку.

Власник свердловини повинен сплатити у повному обсязі збір за надання дозволу протягом 45 календарних днів з дати відправлення повідомлення про прийняття рішення про надання дозволу.

За надання дозволу без проведення аукціону справляється збір у розмірі, який розраховується виходячи з початкової ціни продажу такого дозволу на аукціоні відповідно до Методики визначення початкової ціни продажу на аукціоні спеціального дозволу на право користування надрами, затвердженої постановою КМУ від 15.10.2004 № 1374. Надання такого дозволу здійснюється протягом 20 робочих днів після сплати у повному обсязі вищевказаного збору. Форма спеціального дозволу на користування надрами вміщена у додатку 3 до Порядку № 615.

Рентна плата за спеціальне використання води

Визначення платників цього виду рентної плати міститься в пункті 255.1 Податкового кодексу України (далі – ПК). Ними є:

  • первинні водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів;
  • суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Водночас, у п. 255.2 ПК передбачено, що водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку, не є платниками рентної плати за спеціальне використання води.

При цьому під «санітарно-гігієнічними потребами» ПК розуміє використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.

Об’єкт оподаткування рентною платою за спеціальне використання води визначений у п. 255.3 ПК – ним є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі.

В пп. 255.4.1 ПКУ окремо визначено, що рентна плата за спеціальне використання води не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.

Таким чином, спеціальна мета використання води (для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб) є визначальною ознакою як для встановлення статусу платника рентної плати за спеціальне використання води, так і для визначення об’єкту оподаткування цим податком. Так, усі власники свердловин, які використовують воду виключно для вказаних цілей, ні за яких умов не є платниками цього виду рентної плати. А особи, які зареєстровані платниками такого податку, не сплачують його з обсягу води, використаної із названою метою.

Крім того, за видобування води із свердловини рентна плата не сплачуватиметься, якщо вода із свердловини використовується для цілей, зазначених у підпунктах 255.4.2 – 255.4.13. Зокрема, для:

  • протипожежних потреб;
  • потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів;
  • пилозаглушення у шахтах і кар’єрах;
  • проведення наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису, що забирається науково-дослідними установами, перелік яких затверджується КМУ;
  • забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риби та інших водних живих ресурсів у водні об’єкти;
  • потреб садівницьких та городницьких товариств (кооперативів).

Крім того, у відповідності до пп. 5 п. 297.1 ПК від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з рентної плати за спеціальне використання води звільняються платники єдиного податку четвертої групи.

У всіх інших випадках платники рентної плати мають самостійно обчислювати рентну плату за спеціальне використання води та за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики і рибництва щокварталу наростаючим підсумком з початку року, а за спеціальне використання води для потреб водного транспорту - починаючи з першого півріччя поточного року, у якому було здійснено таке використання (пп. 255.11 ПК).

Згідно з пп. 255.11.2 ПК рентна плата обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої) водних об’єктів, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів.

У свою чергу, відповідно до пп. 255.11.10 ПК обсяг фактично використаної води обчислюється водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку згідно з показаннями вимірювальних приладів. При цьому за відсутності вимірювальних приладів обсяг фактично використаної води визначається водокористувачем за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю часу тощо). У разі відсутності вимірювальних приладів, якщо можливість їх встановлення існує, рентна плата сплачується у двократному розмірі.

Ставки рентної плати за спеціальне використання води визначені у п. 255.5 ПК - вони залежать від регіону (області).

Відтак, власники свердловин обчислюють суму рентної плати шляхом множення кількості фактично використаної (вилученої зі свердловини) води у м3 за даними вимірювальних приладів або технологічних нормативів на ставку податку та коефіцієнти.

У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води рентна плата обчислюється і сплачується у п’ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів (пп. 255.11.13 ПК).

Підпункт 255.11.15 передбачає, що за відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води рентна плата справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання. Тож податківці за весь обсяг використаної води, що отримана за відсутності дозволу, рентну плату обраховують у 5-кратному розмірі.

Тому аби уникнути зайвих витрат, треба слідкувати за строком дії дозволу на спецводокористування та вчасно його продовжувати.

Порядок подання декларації з цього виду рентної плати, строки її сплати, відповідальність платників та контроль за її справлянням визначені статтями 257 і 258 ПК. Водночас, платники одночасно з податковими деклараціями подають контролюючим органам копії дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води.

Рентна плата за користування надрами

Вище вже зазначалось, що підземні води відносяться до корисних копалин (це також прямо передбачено і пп. 14.1.91 ПК).

Отже, у разі видобування підземних вод за допомогою свердловини, її власник може бути платником рентної плати не лише за воду, а й за користування надрами для видобування корисних копалин (ст. 252 ПК).

Разом із тим, згідно із пп. 252.1.1 ПК платниками рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб’єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об’єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об’єктах (ділянках) надр.

Буквальний аналіз цієї норми свідчить, що сплачувати рентну плату за користування надрами для видобування корисних копалин повинні ті власники свердловин, які отримали спеціальні дозволи на користування надрами.

Якщо отримання таких дозволів не було обов’язковим для власника свердловини (про такі випадки йшлося вище), то і сплачувати цей вид рентної плати він не зобов’язаний.

Таку позицію наразі займають і податківці: на запитання у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі («ЗІР») у категорії 130.04 зазначено, що «Суб’єкт господарювання, який не отримував спеціальний дозвіл та видобуває підземну воду до 5 куб. м на добу, не є платником рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин та рентної плати за спеціальне використання води. При цьому в такого суб’єкта відсутній обов’язок із складання та подання податкової звітності з рентної плати, а також документів щодо підтвердження обсягів видобутої підземної води».

Окрім того, платниками рентної плати за надра не є суб’єкти підприємництва, які відповідно до законодавства відносяться до фермерських господарств, про що прямо застережено у пп. 252.1.4 та пп. 252.1.4 ПК.

До того ж, у пп. 252.1.5 передбачено, що платниками рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин є землевласники та землекористувачі - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що в межах наданих їм земельних ділянок, розмір яких перевищує норми, передбачені статтею 121 ЗК, видобувають прісні підземні води із застосуванням електричних пристроїв у обсязі понад 13 куб. м на особу в місяць (за показниками лічильників).

Нарешті, у пп. 254.4 ПК визначені корисні копалини, які не належать до об’єкта оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин. Зокрема, до них відносяться прісні підземні води до 20 метрів. Тож власники свердловин сплачуватимуть цей вид рентної плати лише в тому випадку, коли вони добувають прісні підземні води із свердловини глибиною більше 20 м і не мають інших критеріїв, які дають їм змогу не сплачувати таку рентну плату.

Особам, які не потрапляють до вказаних категорій, слід керуватись:

  • п. 252.2 ПК, який зобов’язує здійснювати для цілей оподаткування окремий (від інших видів операційної діяльності) бухгалтерський та податковий облік витрат і доходів за кожним видом мінеральної сировини за кожним об’єктом надр, на який надано спеціальний дозвіл;
  • п. 252.3 ПК, за яким об’єктом оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин по кожній наданій у користування ділянці надр, що визначена у відповідному спеціальному дозволі, є обсяг товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини), що є результатом господарської діяльності з видобування корисних копалин у податковому (звітному) періоді, приведеної у відповідність із стандартом, встановленим галузевим законодавством;
  • п. 252.6 ПК, відповідно до якого базою оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин (мінеральної сировини), яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини (мінеральної сировини) для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничого підприємства).
  • п. 252.18 ПК, який містить формулу нарахування рентної плати за надра;
  • п. 252.23 ПК, у відповідності до якого податкові декларації з цього виду рентної плати подаються починаючи з календарного кварталу, що настає за кварталом, у якому власник свердловини отримав або переоформив спеціальний дозвіл на користування надрами.
  • статтями 257 і 258 ПК, які визначають порядок подання такої декларації, строки сплати рентної плати, відповідальність платників та контроль за її справлянням.

Чинна наразі форма декларації для всіх видів рентної плати затверджена наказом Мінфіну від 17.08.2015 № 719. Вона містить декілька додатків, які заповнюються залежно від того, платником якого виду рентної плати є власник свердловини:

  • платники рентної плати за воду заповнюють додаток 5;
  • платники рентної плати за надра – додаток 1.

Опубліковано: журнал Головбух № 39 (18 жовтня) 2019.

Автор статті: адвокат Ірина Висіцька, партнер "Адвокатської фірми "Єфімов та партнери".

26141
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0