Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі; з ФОП - така форма є обов’язковою; встановлення факту перебування у трудових відносинах – належний спосіб захисту ( справа № 750/12486/16-ц,11.07.17)

Фабула судового акту: В трудовому праві визначення поняття трудових пра­вовідносин проводиться, виходячи із легального визначення трудового договору, що дається в ст. 21 КЗпП. Трудові відно­сини виникають із угоди між працівником і власником підприє­мства, чи фізичною особою, відповідно до якої працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець - виплачувати працівни­кові заробітну плату, забезпечувати умови праці, дотримуючись встановлених законодавством гарантій, тощо.

Отже є очевидним, що трудові правовідносини відрізняються від інших, хоча і пов’язаних з виконанням певної роботи, відносин, і ця різниця формує певну судову практику. Не можна сказати, що ця практика завжди формується на користь працівників, але певні приклади тому є.

У цій справі позивач звернувся з позовом про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі до відповідача (фізична особа-підприємець, ФОП), в якому, просив встановити факт перебування у трудових відносинах з відповідачем з 02.03.2014 по 21.02.2015 та стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за вказаний період у сумі 14 050,50 грн. Свій позов позивач обґрунтував тим, що він є водієм вантажівок на міжнародних вантажних перевезеннях. ФОП запросив його на роботу в якості водія на регулярні перевезення Україна-Фінляндія через РФ строком на 1 рік, пообіцявши заробітну плату в розмірі 500 доларів США на місяць і відрядні добові в розмірі 10 доларів/доба. Позивач прогодився і надав ФОП свій паспорт, закордонний паспорт, водійське посвідчення, трудову книжку. Відповідач видав на імя позивача довіреність строком на 1 рік на підписання договорів забезпечення транспортних перевезень. За вказаний період відповідач регулярно видавав позивачеві відрядні добові, а зарплату не виплачував, мотивуючи це утриманням з неї вартість недостачі в сумі 4 926,20 доларів США, розрахованої на підставі акта приймання продукції.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Втім, апеляційним судом позов задоволено частково, - стягнуто з фізичної особи-підприємця на користь позивача заборгованість по заробітній в сумі 14 050 грн. 50 коп.

Приймаючі таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що між сторонами склались фактичні трудові відносини, які відповідач мав оформити належним чином, що підтверджується виданою ФОП на імя позивача довіреністю, за якою здійснювались міжнародні перевезення вантажів з перетинанням кордонів Україна Фінляндія через Російську Федерацію транспортним засобом, який належав перевізнику ФОП, та рядом інших документів, що підтверджують факт перетинання вказаним автомобілем державного кордону, тощо.

Суд зазначив, що відповідно до положень п.6 ч.1, ч.4 ст.24 КЗпП України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Оцінюючи розмір стягнення, суд вказав, що відповідно до ст.116 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню заробітна плата, яка не може бути відповідно до ч.1 статті 95 КЗпП України менше мінімально встановленого розміру оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Відомості про оскарження рішення суду в касаційному порядку відсутні.

Аналізуйте судовий акт: Водій, який працює за цивільно-правовим договором, а не за трудовим договором, не може де-юре завдати шкоду третій особі під час виконання трудових обов’язків і далі перекласти її відшкодування на роботодавця (ВССУ від 2 грудня 2015 р.)

Відсутність повідомлення про прийняття працівника на роботу не означає неоформлення між ним та роботодавцем трудового договору, тому ст. 265 КЗППУ не застосовується (Одеський окружний адміністративний суд від 09.03. 2017р., № 815/675/17)

СУД: Роботодавець не приймає заяву про звільнення. Не звільняє з займаної посади. Як діяти працівнику?

За допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору у Держпраці щодо роботодавця є вибір: або штраф - аб.2, ч. 2, ст. 265 КЗпПУ в сумі 87 000,00 грн, або штраф - ч. 3 ст. 41 КУпАП в сумі 8500,00 грн. (адмінсуд від 6 лютого 2017р.)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2017 року м. Чернігів Справа № 750/12486/16-ц

Провадження № 22-ц/795/943/2017

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіВІНГАЛЬ В.М.суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2при секретарі:ОСОБА_3за участю:ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі, третя особа Чернігівський міський центр зайнятості,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з даним позовом до ФОП ОСОБА_7, у якому з урахуванням зменшених позовних вимог просив встановити факт перебування в трудових відносинах з відповідачем з 02.03.2014 року по 21.02.2015 року, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі з 02.03.2014 року по 21.02.2015 року у сумі 14050,50 грн.

Позов обґрунтований тим, що з 02.03.2014 року по 21.02.2015 року ОСОБА_6 працював у ФОП ОСОБА_7 водієм. На початку 2014 року ФОП ОСОБА_7 запросив позивача на роботу в якості водія на регулярні перевезення вантажів Україна-Фінляндія через Російську Федерацію строком на 1 рік із сплатою заробітної плати в розмірі 500 доларів США на місяць і відрядних добових в розмірі 10 доларів на добу. 02.03.2014 року ОСОБА_6 надав відповідачу паспорт громадянина України, закордонний паспорт, водійське посвідчення, а трудову книжку передав 27.03.2014 року, яка і залишилася у відповідача на період найму. ФОП ОСОБА_7 обіцяв позивачу офіційне працевлаштування і виплату офіційної заробітної плати. Того ж дня, 02.03.2014 року відповідач видав позивачу довіреність на підписання договорів забезпечення транспортних засобів строком на 1 рік та закріпив за ним вантажівку марки ДАФ, державний номер НОМЕР_1 та напівприцеп, державний номер НОМЕР_2, які позивач прийняв, перевірив технічний стан, здійснив техобслуговування. За період з 02.03.2014 року по 21.02.2015 року відповідач регулярно видавав позивачу відрядні добові, а зарплату не виплачував, мотивуючи це утриманням з неї вартості недостачі в сумі 4 926,20 доларів США, розрахованої на підставі акта приймання продукції від 24.03.2014 року. 21.02.2015 року ФОП ОСОБА_7 повернув позивачу трудову книжку, з якої позивач дізнався, що записи про працевлаштування і про звільнення за вказаний період відсутні.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ФОП ОСОБА_7 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на неповне зясування та недоведеність судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.

За доводами заявника, ФОП ОСОБА_7 не надав жодних доказів існування між ним та позивачем інших правовідносин, ніж трудових, хоча відповідач як фізична-особа підприємець зобовязаний був зберігати три роки первинну бухгалтерську документацію про використання його автомобілів в міжнародних перевезеннях. ОСОБА_6 вважає, що ФОП ОСОБА_7, крім нотаріально посвідченого договору оренди транспортного засобу, може надати міжнародні товарно-транспортні накладні, за якими здійснюються виїзди вантажних автомобілів за кордон, та за якими вантажоперевізником зазначено ФОП ОСОБА_7, а водієм ОСОБА_6, тому покладення тільки на позивача обовязку доводити певні обставини є неправильним і порушує процесуальний закон.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_7 ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте таким вимогам не відповідає рішення суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту перебування ОСОБА_6 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_7 у період з 02.03.2014 року по 21.02.2015 року.

З таким висновком суду першої інстанції не може повністю погодитися апеляційний суд з наступних підстав.

Судом по справі встановлено, що за інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_7 з 15.03.2011 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Видами діяльності зазначено: код КВЕД 49.41 вантажний автомобільний транспорт (основний); код КВЕД 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

02 березня 2014 року ФОП ОСОБА_7 видав на імя водія ОСОБА_6 довіреність на право підписання від імені ФОП ОСОБА_7 наступних документів: договору страхування цивільної відповідальності за завдання шкоди третім особам при митній процедурі митного транзиту; договору оплатного надання послуг поруки по забезпеченню сплати митних платежів при внутрішньому та міжнародному митному транзиті; акту наданих послуг до договору послуг; договору на оплату винагороди по договору послуг по безготівковому розрахунку та акту наданих послуг по ньому; а також правом отримання на руки для передачі ФОП ОСОБА_7 оригіналів наступних документів: договору страхування цивільної відповідальності за завдання шкоди третім особам при митній процедурі митного транзиту; договору оплатного надання послуг поруки по забезпеченню сплати митних платежів при внутрішньому та міжнародному митному транзиті; рахунку-фактури до договору послуг; акту наданих послуг до договору послуг; договору на оплату винагороди по договору послуг по безготівковому розрахунку; рахунку-фактури до договору на оплату винагороди до договору послуг по безготівковому розрахунку; та акту наданих послуг по ньому.

За даними паспорту ОСОБА_6 для виїзду за кордон №ЕР316247, виданого 31.08.2012 року, у період з 20.03.2014 року по 12.02.2015 року позивач 30 разів на автомобілі перетинав кордон Фінляндії.

Відповідно до акта Федеральної служби з нагляду у сфері транспорту УДАДН у Псковській області Міністерства транспорту Російської Федерації №47245324485 від 07.09.2014 року, протоколу УДАДН у Псковській області Федеральної служби з нагляду у сфері транспорту УДАДН у Псковській області Міністерства транспорту Російської Федерації №60102001503 від 07.09.2014 року та постанови УДАДН у Псковській області Федеральної служби з нагляду у сфері транспорту УДАДН у Псковській області Міністерства транспорту Російської Федерації №60102001501 від 07.09.2014 року, ОСОБА_6 був притягнутий до адміністративної відповідальності за здійснення без спеціального дозволу міжнародного автомобільного перевезення важковагового вантажу як водій транспортного засобу марки «ДАФ», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_7

30.09.2014 року ОСОБА_6 сплатив штраф у розмірі 2500 рублів у відділенні ВАТ «Ощадбанк Росії» у м. Пскові, Російська Федерація.

На запит апеляційного суду, Державна фіскальна служба України у листі від 16.06.2017 року повідомила, що за інформацією, наявною станом на 23.05.2017 року у Єдиній автоматизованій інформаційній системі органів ДФС, відомості про транспортні засоби з державними реєстраційними номерами №№ СВ2122АХ та СВ6446ХТ зазначені у митних деклараціях, оформлених у період з 02.03.2014 року по 02.03.2015 року Київською, Київською міською, Житомирською, Чернігівською, Рівненською, Сумською митницею ДФС.

Згідно п.6 ч.1 ст.232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи або організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботи, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи або організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до положень п.6 ч.1, ч.4 ст.24 КЗпП України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як встановлено з матеріалів справи, між сторонами існували фактичні трудові відносини, які відповідач мав оформити належним чином, що підтверджується виданою ФОП ОСОБА_7 на імя водія ОСОБА_6 довіреністю, за якою ФОП ОСОБА_7 здійснював міжнародні перевезення вантажів перетинаючи кордони Україна Фінляндія через Російську Федерацію транспортним засобом, який належав перевізнику ФОП ОСОБА_7, актом Федеральної служби з нагляду у сфері транспорту УДАДН у Псковській області Міністерства транспорту Російської Федерації №47245324485 від 07.09.2014 року, протоколом УДАДН у Псковській області Федеральної служби з нагляду у сфері транспорту УДАДН у Псковській області Міністерства транспорту Російської Федерації №60102001503 від 07.09.2014 року та постановою УДАДН у Псковській області Федеральної служби з нагляду у сфері транспорту УДАДН у Псковській області Міністерства транспорту Російської Федерації №60102001501 від 07.09.2014 року.

Також апеляційний суд враховує, що ФОП ОСОБА_7 не надав жодних доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували існування між сторонами орендних відносин, не надав митних декларацій, які згідно з ч.13 ст.264 Митного кодексу України повинні зберігатися декларантом або уповноваженою нею особою протягом не менше 1095 днів.

Зазначене спростовує доводи ФОП ОСОБА_7 щодо відсутності трудових відносин між сторонами.

За викладених обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем доведено перебування сторін у фактичних трудових відносинах з 02 березня 2014 року по 21 лютого 2015 року, проте встановлення факту перебування в трудових відносинах не передбачено нормами ЦПК України, а тому позов у цій частині не підлягає задоволенню.

А тому, відповідно до ст.116 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню заробітна плата, яка не може бути відповідно до ч.1 статті 95 КЗпП України менше мінімально встановленого розміру оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 року №719-VII встановлено мінімальну заробітну плату у розмірі 1218 грн.

З січня 2015 року мінімальна заробітна плата була встановлена у розмірі 1218 грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік»).

Враховуючи, що апеляційний судом встановлено перебування ОСОБА_6О у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_7, то позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі з 02 березня 2014 року по 21 лютого 2015 року в сумі 14 050 грн. 50 коп., яка розрахована з розміру мінімальної заробітної плати, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На вимоги про стягнення заробітної плати не розповсюджується строк позовної давності, на застосування якого наполягав відповідач.

Таким чином, рішення суду першої інстанції, на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом стягнення з ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованості по заробітній платі з 02 березня 2014 року по 21 лютого 2015 року в сумі 14 050 грн. 50 коп.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст. 116, 232 КЗпП України, ст.ст. 303, 304, 307, п.4 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній платі з 02 березня 2014 року по 21 лютого 2015 року в сумі 14 050 грн. 50 коп.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на користь держави 1708 грн. 72 коп. судового збору.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 606 грн. 32 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:Судді: