І з пішохода можна стягнути збитки спричинені внаслідок ДТП, але за певних умов (Дрогобицький міськрайсуд від 17.11.2021 у справі № 462/1837/21)

Фабула судового акту: Пішохід завжди правий. Саме таким принципом нажаль зведеним майже на рівень аксіоми керуються як органи поліція так і суди.

Але у кожному правилі є і свої виключення, як у цій справі.

У даній справі водієм автомобіля до пішохода було подано позов про стягнення з останнього збитків завданих ДТП внаслідок вини згаданої особи.

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що під час ДТП пішохід, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, створив загрозу безпеці дорожнього руху, не впевнився у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, здійснив раптовий на проїзну частину у момент коли на світлофорному об`єкті горів для нього червоний сигнал світлофора, що забороняв йому перехід поїзної частини, внаслідок чого автомобіль під керуванням позивача, який рухався на дозволений (зелений) сигнал світлофора здійснив наїзд на вказаного пішохода, в результаті чого відповідач отримав тілесні ушкодження та завдав транспортному засобу механічних пошкоджень.

При цьому вину відповідача у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП було визнано постановою суду про адмінправопорушення.

Суд позовні вимоги подія задовільнив та приймаючи таке рішення зазначив, що незважаючи на те, що на спірні правовідносини не може бути розповсюджені норми ст. 1187 ЦК України, які визначають підстави відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки така шкода відшкодовується із врахуванням нормативного обґрунтування визначеного ст. 1166 ЦК України.

Таким чином з урахуванням наявності у діях пішохода вини щодо порушення ПДР, внаслідок яких (причинно-наслідковий зв`язок) іншим учасникам дорожнього руху було завдано майнову або моральну шкоду, пішохід має нести цивільно-правову відповідальність щодо відшкодування шкоди на загальних підставах, зокрема, застосовуючи положення статті 1166 ЦК України.

З урахуванням наведеного, покладаючи на відповідача обов`язок з відшкодування позивачу майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження належного йому автомобіля під час ДТП, яка сталася з вини пішохода, внаслідок порушення останнім ПДР, суд визнав наявність правових підстав, передбачених приписами статті 1166 ЦК України, для відшкодування такої шкоди.

Аналізуйте судовий акт: При розгляді справ про відшкодування шкоди завданої під час ДТП за наявності преюдиційного судового рішення та експертного висновку, які протирічать один одному перевага надається рішенню суду (ВС/КЦС № 234/16272/15-ц від 05.09.2019)

ВС/КЦС погодився з висновками судів про те, причинами заподіяння власнику транспортного засобу матеріальної шкоди, є неналежне виконання обов`язків відповідної служби автомобільних доріг (ВС/КЦС, № 369/4095/16-ц,02.09.19)

Застосування ст. 38 КУпАП можливе ЛИШЕ у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення (ВС/КГС № 927/623/18 від16.04.2019)

При оформлені ДТП із пільговиком, звільненим від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Європротокол не застосовується, така пригода має бути оформлена за участі працівників поліції (ВС/КЦС, № 204/3413/16-ц, 31.10.18)

Справа №462/1837/21

Провадження №2/442/1229/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Нагірної О.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Кмітя Р.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу № 462/1837/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих у результаті ДТП,

встановив :

Позивач звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих у результаті ДТП, в якому просить стягнути з останнього на свою користь майнову шкоду в розмірі 36374,05 грн., 908 грн. судового збору, 3000 грн. витрат на проведення експертизи та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги мотивує тим, що 19.12.2020 на вул. Науковій, 44 в м. Львів сталася ДТП, за його участю та пішохода, ОСОБА_2 . Під час ДТП ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, створив загрозу безпеці дорожнього руху, не впевнився у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, здійснив раптовий на проїзну частину у момент коли на світлофорному об`єкті горів для нього червоний сигнал світлофора, що забороняв йому перехід поїзної частини, внаслідок чого автомобіль марки „BMW", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався на дозволений (зелений) сигнал світлофора здійснив наїзд на ОСОБА_2 , в результаті чого відповідач отримав тілесні ушкодження та завдав транспортному засобу механічних пошкоджень. Постановою Франківського районного суду м. Львова від 02.02.2021 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вищевказаної ДТП. Власником автомобіля марки „BMW", реєстраційний номер НОМЕР_1 є позивач. Відповідно до Висновку № 06 судової авто товарознавчої експертизи від 11.01.2020 вартість матеріального збитку, що був заподіяний позивачу в результаті ДТП становить 36374,05 грн.

24.03.2021 Залізничним районним судом м. Львова направлено запит до Відділу АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідача, що містяться в картотеці реєстраційного обліку.

Згідно запиту адреса реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 .

05.05.2021 ухвалою Залізничного районного суду м. Львова справу передано за підсудністю на розгляд до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, про що повідомити сторони, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

19.08.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останні посилаючись на норми ч. ч. 5,6 ст. 13 ЗУ „Про судоустрій і статус суддів", ч. 2 ст. 389 ЦПК, правові висновки ВС та цитуючи такі, в заперечення доводів позивача пояснень по суті справи не надав, просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, подано до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідач в судове засіданні не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Оскільки ним подано відзив на позовну заяву, суд вважає, що таким чином відповідач висловив свою позицію щодо позову і ,відповідно, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті..

Судове засідання проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.. 1-3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, й підставою цивільно-правової відповідальності, є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Судом встановлено, що 19.12.2020 на вул. Науковій, 44 в м. Львів сталася ДТП, за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Під час ДТП ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, створив загрозу безпеці дорожнього руху, не впевнився у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, здійснив раптовий на проїзну частину у момент коли на світлофорному об`єкті горів для нього червоний сигнал світлофора, що забороняв йому перехід поїзної частини, внаслідок чого автомобіль марки „BMW", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався на дозволений (зелений) сигнал світлофора здійснив наїзд на ОСОБА_2 , в результаті чого відповідач отримав тілесні ушкодження та завдав транспортному засобу механічних пошкоджень.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 02.02.2021 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а/с 6).

Власником автомобіля марки „BMW", реєстраційний номер НОМЕР_1 є позивач (а/с 7).

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилається на те, що внаслідок порушення ОСОБА_2 ПДР, належний йому автомобіль зазнав механічних пошкоджень, що підтверджується Висновком № 06 судової авто товарознавчої експертизи від 11.01.2021. Вартість матеріального збитку, що був заподіяний позивачу в результаті ДТП становить 36374,05 грн. (а/с 09-37).

Регламентація правовідносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, здійснюється у статті 1187 ЦК України, якою встановлені підстави і порядок відшкодування такої шкоди, а також передбачено нормативну дефініцію джерела підвищеної небезпеки.

Частина друга статті 1187 ЦК України встановлює суб`єкта відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до положень цієї статті таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, суб`єкт відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, має відповідати таким ознакам: 1) володіння джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом) та 2) правомірність володіння відповідним об`єктом (володіння має виникнути на правових підставах, примірний перелік яких наведено у частині другій статті 1187 ЦК України - право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо).

Наведене зумовлює неможливість покладання відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, на підставі статті 1187 ЦК України на особу, яка не є власником або володільцем джерела підвищеної небезпеки, яке зумовило (спричинило) настання шкоди, або у разі, якщо таке володіння не є правомірним.

Тобто, пішохід, як учасник дорожнього руху (стаття 14 Закону України «Про дорожній рух»), не є особою, на яку розповсюджуються норми статті 1187 ЦК України, і навіть у разі скоєння правопорушення, що потягло за собою заподіяння шкоди власнику транспортного засобу не може вважатись належним суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом).

В силу імперативних положень частини другої статті 1187 ЦК України на пішохода, який винний у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, не може бути покладений обов`язок по відшкодуванню шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із тим, неможливість кваліфікації пішохода в якості належного суб`єкта відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, в порядку, передбаченому статтею 1187 ЦК України, не свідчить про відсутність правових підстав для притягнення пішохода, з вини якого сталася ДТП, до цивільно-правової відповідальності за завдану його неправомірними діями шкоди на загальних підставах.

На спірні правовідносини поширюються норми статті 1166 ЦК України, якою врегульовані загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, з урахуванням наявності у діях пішохода вини щодо порушення ПДР, внаслідок яких (причинно-наслідковий зв`язок) іншим учасникам дорожнього руху було завдано майнову або моральну шкоду, пішохід має нести цивільно-правову відповідальність щодо відшкодування шкоди на загальних підставах, зокрема, застосовуючи положення статті 1166 ЦК України.

З урахуванням наведеного, покладаючи на відповідача обов`язок з відшкодування позивачу майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження належного йому автомобіля під час ДТП, яка сталася з вини пішохода, ОСОБА_2 внаслідок порушення останнім ПДР, суд вбачає наявність правових підстав, передбачених приписами статті 1166 ЦК України, для відшкодування такої шкоди.

Розмір понесених позивачем на відновлювальний ремонт автомобіля матеріальних збитків належними та допустимими доказами відповідачем не спростований.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВС від 20.11.2019 у справі № 296/2509/16-ц, провадження № 61-34163св18.

Отже, суд погоджується у повній мірі з наведеними позивачем доказами на підтвердження заподіяння йому відповідачем шкоди, внаслідок ДТП, а також обставин, при яких така шкода була заподіяна.

А відтак, завдана позивачу майнова шкода в розмірі вартості відновлювального ремонту в сумі 36376,05 грн., виходячи з положень ст. ст. 1166 ЦК України, підлягає відшкодуванню саме в такому обсязі.

Також, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу складається з гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 48 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79,статтях 84 88 89 ЦПК України.

Витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно із ч. 3 ст. 27 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 632 цього Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Встановлено, що ОСОБА_1 15.03.2021 уклав договір про надання правової допомоги з ТОВ „ВМ" в особі директора адвоката Приступи Лева Любомировича (а/с 43-44).

До позовної заяви позивачем додано квитанцію від 15.03.2021, з якої вбачається, що за правову допомогу позивачем сплачено 5000 грн. (а/с 42).

З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню судові витрати (витрати на правничу допомогу) в розмірі 5000 грн.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи належать витрати пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 102 ЦПК України).

До матеріалів справи позивачем долучено Висновок № 06 судової авто товарознавчої експертизи від 11.01.2021 та квитанцію № 205311000054041609849306 від 05.01.2021, згідно яких ОСОБА_3 було сплачено кошти за проведення експертизи у розмірі 3000 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3000 грн. витрат на проведення експертизи.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в користь позивача в розмірі 908 грн.

На підставі ч. 1 ст. 4, 12, 13, ч. 6. ст. 82 141 263-265 268 274 ЦПК України, керуючись ст. ст. 15 16 23 1166 1167 1177 ЦК України, суд --

ухвалив :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 36374,05 (тридцять шість тисяч триста сімдесят чотири) гривні 05 копійок; 3000 (три тисячі) гривень витрат на проведення авто товарознавчої експертизи; 5000 (п`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу та 908 (дев`ятсот вісім) гривень судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Судді