«Шишкіна та інші проти України»: Надмірна тривалість застосування запобіжного заходу може сама по собі свідчити про його непропорційність (ст. 6, ст. 13 Конвенції, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції, заяви № 27273/09 та 2 інші, від 28.06.2018 р.)

Фабула судового акта: Справу було розпочато за заявами громадян України М.Е.Шишкіної (заява № 27273/09), Л.П. Пономаренка (заява № 11927/13), В.П. Лепехіна (заява 25530/13) щодо порушення їхніх прав, гарантованих Конвенцією, внаслідок надмірної тривалості кримінальних проваджень щодо них, відсутності ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами у національному законодавстві та ін. З огляду на схожість предмету заяв, їх було об’єднано.

Щодо заяви М.Е. Шишкіної. Загальна тривалість кримінального провадження щодо Заявниці у судах двох інстанцій становила 7 років 1 місяць і 3 дні (з 13 лютого 2004 р. по 15 березня 2011 р.) Окрім скарг щодо надмірної тривалості кримінального провадження та відсутності ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на надмірну тривалість провадження, Заявниця також скаржилася згідно з усталеною практикою ЄСПЛ на невиконання, тривале виконання рішень національних судів відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. На підставі рішення суду Заявниця повинна була переїхати в гуртожиток, проте рішення було виконано майже через два роки, а Заявниці було надано інше житло, ніж встановлене судом.

Щодо заяв Л.П. Пономаренка та В.П. Лепехи. Заявники скаржилися на порушення Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю кримінального провадження щодо них у двох інстанціях (11 років 9 місяців і 2 дні та 8 років і 4 дні відповідно). Також згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Заявники скаржилися на порушення пункту 1 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції у зв`язку із застосуванням до них підписки про невиїзд протягом тривалого періоду часу (протягом 18 з половиною та 16 років відповідно).

Розглянувши заяви, ЄСПЛ, керуючись висновками у схожій справі «Меріт проти України», дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 13 Конвенції, оскільки тривалість проваджень щодо усіх Заявників була надмірною та не відповідала критерію «розумного строку», а Заявники не мали ефективних засобів юридичного захисту щодо поданих ними скарг на надмірну тривалість провадження. У справі «Меріт проти України» ЄСПЛ відзначив, що затримки у провадженні, викликані діями заявника (зокрема, щодо ознайомлення з матеріалами справи) не були суттєвими і були передбачені національним законодавством. Проте, тривала бездіяльність органів влади між ухваленням рішення про передачу справи на дорозслідування та здійсненням слідчих дій, подальша бездіяльність була невиправданою. З огляду на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку, що було порушено вимогу «розумного строку». ЄСПЛ також підкреслив, що Заявник увесь час застосування до нього підписки про невиїзд перебував у стані непевності щодо долі кримінального провадження щодо нього. У вказаній справі ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 13 Конвенції у зв`язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного і доступного засобу правового захисту щодо скарги на надмірну тривалість розгляду кримінальної справи.

ЄСПЛ дійшов висновку про порушення щодо Л.П. Пономаренка та В.П. Лепехи статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції відповідно до усталеної практики ЄСПЛ у звязку з надмірною тривалістію застосування підписки про невиїзд (керуючись висновками у справі «Іванов проти України»). У справі «Іванов проти України» заявник скаржився на обмеження його права на вільне пересування внаслідок тривалого застосування підписки про невиїзд. Під час вирішення питання про порушення права заявника ЄСПЛ розглядав такі критерії: наявність втручання у права Заявника, виправданість втручання у права заявника, наявність законних підстав і законної мети для втручання, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві. Розглянувши вказані критерії, ЄСПЛ дійшов висновку, що Конвенцію дійсно було порушено. Крім того, ЄСПЛ відзначив, що сама тривалість застосування підписки про невиїзд до заявника у згаданій справі (понад 10 років) була достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про непропорційність такого заходу.

Скаргу М.Е. Шишкіної щодо невиконання або тривалого виконання рішень національних судів було вилучено і передано для розгляду в межах іншої процедури.

Інші скарги Заявників на порушення Конвенції було відхилено.

Аналізуйте судовий акт: «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01

«Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02

«Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France [GC]), заява № 30979/96

«Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП] (Pélissier and Sassi v. France [GC]), заява № 25444/94

«Бурмич та інші проти України» [ВП] (Burmych and Others v. Ukraine [GC]), заява № 46852/13

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ШИШКІНА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SHISHKINA AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 27273/09 та 2 інші заяви -

див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

28 червня 2018 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Шишкіна та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозев (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайєр (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov), судді,
та Лів Тігерштедт (Liv Tigerstedt), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 07 червня 2018 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

ФАКТИ

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Вони скаржилися також за іншими положеннями Конвенції.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, зокрема, що тривалість кримінальних проваджень у їхніх справах була несумісною із вимогою «розумного строку» та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

«При визначенні…будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку [а] … судом…»

Стаття 13

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

7. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. серед багатьох інших джерел рішення у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції (Pélissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ЄСПЛ 1999‑II, та «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У справі «Меріт проти України» ((Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

10. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

11. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ СУДУ

А. Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції

12. Заявники у своїх заявах № 11927/13 та № 25530/13 подали інші скарги за статтею 2 Протоколу № 4, які теж порушують питання щодо Конвенції відповідно до усталеної практики Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, а також вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні матеріали, та з огляду на його висновки в рішенні у справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, від 07 грудня 2006 року), Суд вирішує, що вони також вказують на порушення Конвенції.

B. Пункт 1 статті 6 Конвенції

13. У заяві № 27273/09 заявниця подала інші скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо невиконання або тривалого виконання рішень національних судів, які теж порушують питання щодо Конвенції відповідно до усталеної практики Суду (див. додаток). Суд визнав, що ця частина заяви є продовженням рішення у справі «Бурмич та інші проти України» і має розглядатися згідно з передбаченою у ньому процедурою (рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (Burmych and Others v. Ukraine) (вилучена з реєстру) [ВП], заява
№ 46852/13 та інші, п. 221, від 12 жовтня 2017 року), тобто вона має бути вилучена з реєстру та передана Комітету міністрів Ради Європи з метою її вирішення в рамках вжиття заходів загального характеру на виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява
№ 40450/04, від 15 жовтня 2009 року).

IV. ІНШІ СКАРГИ

14. У заяві № 11927/13 заявник також скаржився за різними статтями Конвенції.

15. Суд розглянув заяву та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, викладеним у статтях 34 і 35 Конвенції, та не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

Отже, ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

16. Стаття 41 Конвенції передбачає:

“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.”

17. Зважаючи на наявні в нього документи та свою практику (див. зокрема, рішення у справі «Бевз проти України» (Bevz v. Ukraine), заява № 7307/05, п. 52, рішення від 18 червня 2009 року), Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку.

18. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви;

2. Вирішує вилучити з реєстру справ заяву № 27273/09 в частині щодо невиконання або тривалого виконання рішень національних судів відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції та передати її Комітету міністрів Ради Європи з метою її вирішення в рамках вжиття заходів загального характеру на виконання пілотного рішення у справі Іванов;

3. Оголошує прийнятними скарги щодо надмірної тривалості кримінальних проваджень, відсутності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, а також надмірної тривалості застосування підписки про невиїзд, а решту скарг у заяві № 11927/13 – неприйнятними;

4. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень;

5. Постановляє, що було порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції щодо надмірної тривалості застосування підписки про невиїзд;

6. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 червня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

ДОДАТОК

Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції

(надмірна тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту)

[1] Та додатково будь-який податок, який може бути стягнутий із заявників.

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2018/07/19/20180719105843-66.doc