Право на таємницю особистого життя або як не втратити майно

Нещодавно почув історію про те, як після переуступки прав вимоги було продано квартиру боржника всупереч його волі.

Загалом ситуація не нова, але, вивчаючи законність дій кредиторів, мою увагу привернула одна маленька деталь – до втрати житла призвело порушення права на таємницю особистого життя.

Отже. Задля посвідчення договору нотаріус, як і належить, звернувся по довідку про склад сім’ї, а по суті – про всіх зареєстрованих у квартирі осіб. Отримавши інформацію про те, що в даній квартирі не зареєстровані неповнолітні, всі отримали «зелене світло» і завершили почате.

Власник квартири – боржник по зобов’язанню, про запит нотаріуса не знав. Вірніше, його ніхто не повідомив. Що, в тому випадку, і позбавило його можливості вчасно зреагувати і уникнути поспішного продажу своєї квартири. А варто зазначити, що то було його єдине, придатне для проживання, майно.

В цій частині мені стало зовсім цікаво: а як власник квартири або ж громадяни, які зареєстровані в ній, але можуть і не перебувати в родинних стосунках з її власником, можуть захиститись від збору інформації про себе під час здійснення нотаріальних дій, враховуючи, що вони законні і, більш того, виправдані?

Тобто, де в цьому випадку перестає захищатися право на таємницю особистого життя і з’являється необхідність цю таємницю розкривати – надавати інформацію на нотаріальні запити щодо складу сім’ї?

Думаю, варто почати з того, як отримати інформацію про зареєстрованих в квартирі осіб.

В Інтернеті повно інформації про те, як важко її отримати, але навряд чи знайдеться про те, як же власнику захиститися самому і всіх кого він зареєстрував в своєму житлі від втручання в їх особисте життя. А саме це право, я вважаю, порушується при наданні довідки про склад сім’ї. І порушується воно під час, здавалося б, цілком законних дій – під час відповіді на запит нотаріуса. Чому стосовно законності таких дій нотаріуса я іронізую – далі детальніше.

Для виразності візьмемо, приміром, адвокатський запит.

Право адвоката на звернення з запитом і обов’язок адресата надавати запитувану інформацію у відповідь передбачено в ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р. № 5076-VI в поточній редакції.

Водночас, цією статтею передбачено законну відмову у разі якщо запит стосується інформації з обмеженим доступом.

Крім цього, вказана стаття визначає, що до запиту має бути надана копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською практикою і ордер.

Згідно ч. 2 ст. 26 згаданого Закону, ордер – це письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Тобто, враховуючи наведене в статті 26 Закону та в ч. 1 ст. 6, ст. 14 Правил адвокатської етики бачимо, що без ордеру інформації на запит не отримаєш, оскільки немає підтвердження, що адвокат збирає інформацію на законних підставах – для надання правової допомоги клієнту.

А нотаріус? Яким чином особи до яких він звертається, можуть бути впевненими, що його запити законні? І, повертаючись до теми статті, - яким чином із запиту щодо отримання довідки про склад сім’ї можна переконатися, що мета для його формування - законна, враховуючи, що запит на отримання інформації, в т.ч. і щодо довідки про склад сім’ї не є нотаріальною дією і не фіксується в книзі реєстрації нотаріальних дій, а обставини звернення до нотаріуса – нотаріальна таємниця?

Спробуємо розібратися.

Стаття 4 та стаття 46 Закону України Про нотаріат від 02.09.1993 № 3425-ХІІ в поточній редакції надає право нотаріусам на отримання інформації задля вчинення нотаріальних дій.

Та ж таки ст. 4 Закону надає право нотаріусу складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

З викладеного в главах 7 і 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Мін’юсту від 22.02.2012 р. № 296/5, в поточній редакції можна зробити висновок, що нотаріальною визнається лише та дія нотаріуса, якій присвоєно реєстровий номер і відомості про вчинення якої внесено до реєстру для реєстрації нотаріальних дій.

При цьому, в ч. 1 глави 13 Порядку встановлено право нотаріуса відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (документи), необхідні для її вчинення.

А згідно ст. 8 Закону нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.

Проаналізувавши дані норми, та, враховуючи відсутність законодавчо закріпленого поняття «договору на нотаріальні послуги», накшталт договору про надання правової допомоги адвокатом, приходжу до висновку, що під час направлення нотаріусом запиту на отримання довідки про склад сім’ї йому не те що не обов’язково інформувати адресата про підставу й мету, які слугували передумовою такого запиту, а й прямо заборонено нотаріальною таємницею.

Що, в свою чергу, не дає можливості добросовісним отримувачам таких запитів оцінити законність дій нотаріуса.

Хоча, зважаючи на викладене вище, направлення нотаріусом запиту на отримання довідки про склад сім’ї навряд чи коли-небудь може бути визнано незаконним - збирання інформації в будь-якому випадку передує нотаріальній дії у вчиненні якої може бути потім відмовлено або ж клієнт сам може відмовитися від послуг нотаріуса.

Тобто, повертаючись до нашого випадку, бачимо, що якби в квартирі боржника були зареєстровані неповнолітні і, відповідно, нотаріальної дії не було б, то він би і не дізнався про те, що стосовно нього нотаріусом в інтересах третіх осіб збиралася конфіденційна інформація.

Я не говорю зараз, що це завжди робиться виключно зі злочинною метою, але, як ми побачили на прикладі даного випадку, який підштовхнув мене до роздумів і написання цієї статті, такі запити інколи призводять і до не бажаних наслідків.

Отже, як, все-таки, в епоху коли люди добровільно викладають свої дані у всесвітню мережу людині, захиститися від законного втручання в особисте життя

Для мене відповідь одна – прямо заборонити розпорядникам такої інформації надавати її без відома власника квартири на будь-які запити.

І зробити це не важко. Треба просто листом нагадати, наприклад ЖЕКу чи органу місцевого самоврядування, що інформація про склад сім’ї це, згідно ст. 11 Закону «Про інформацію», конфіденційна інформація і що перш ніж надавати комусь таку інформацію треба, по-перше, повідомити власника квартири про надходження такого запиту, а по-друге, отримати його згоду на формування і надання довідки про склад його сім’ї .

Звичайно, ч. 2 ст. 11 Закону «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ в поточній редакції вже передбачає попередню наявність згоди власника конфіденційної інформації на її поширення тим хто її в силу закону утримує, хоча і з деякими винятками.

А хтось ще зауважить що така заборона, все ж таки, не позбавляє можливості отримати запитувану інформацію. Тобто, що заборони як такі можуть і не зупинити. До того ж, запит нотаріуса сприймається як законна вимога.

Але моя порада, по-перше, розрахована на те, що маючи на руках пряму письмову заборону від власника працівники ЖЕКу тричі подумають перш ніж її проігнорувати, а по-друге, направлена якраз на забезпечення власнику можливості вчасно зреагувати на те, що «під нього можливо копають» і, саме головне, щоб такими своїми діями власник квартири допоміг адвокату, до якого потім він звернеться, ефективніше захистити такого клієнта в майбутньому.

Адже інформація, отримана з порушенням – це не лише недопустимий доказ в судовому процесі, а ще й можливість визнання недійсним правочину, укладеного з допомогою такої інформації, адже в такому випадку він може вважатися таким, що укладений з порушенням публічного порядку.

Адвокат Лисенко Ярослав Олександрович, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Адвокатська сім’я Лисенко», член Асоціації адвокатів України, член Асоціації правників України.