Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Бурат-Агро» до Полтавської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування наказу і податкових повідомлень-рішень,

встановила:

У березні 2013 року ТОВ «Бурат-Агро» звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати наказ Митниці від 29 січня 2013 року № 31 «Про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Бурат-Агро» та податкові повідомлення-рішення від 6 березня 2013 року №№ 12, 13 про сплату ТОВ «Бурат-Агро» податкових зобов'язань із ввізного мита, податку на додану вартість (далі - ПДВ) і штрафних санкцій на загальну суму 1 111 805 грн 40 коп., які виникли внаслідок неправильної класифікації та кодування товару, декларованого ТОВ «Бурат-Агро» для переміщення через митний кордон України.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 26 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2014 року, позов задовольнив частково: скасував зазначені податкові повідомлення-рішення.

Суди встановили, що ТОВ «Бурат-Агро» упродовж 2010 року відповідно до зовнішньоекономічного контракту від 19 лютого 2010 року № PRUA10/21 та доповнень до нього, укладеного із швейцарською юридичною особою «Pioner Hi-Bred Switzerland S.A.», кількома партіями ввезло на митну територію України товар - «насіння кукурудзи ZEA MAYS, для сівби» - на загальну суму 220 334 грн 19 коп., який під час митного контролю та митного оформлення за вантажними митними деклараціями (далі - ВМД) від:

19 березня 2010 року №№ 806000010/2010/002298, 806000010/2010/002306, 806000010/2010/002307;

25 березня 2010 року №№ 806000010/2010/002542, 806000010/2010/002545, 806000010/2010/002559;

31 березня 2010 року №№ 806000010/2010/002800, 806000010/2010/002826, 806000010/2010/002827, 806000010/2010/002832;

9 квітня 2010 року №№ 806000010/2010/003161, 806000010/2010/003162

задекларувало за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД) 1005101500 із зобов'язанням сплатити ввізне мито за ставкою 0 %.

Разом із ВМД ТОВ «Бурат-Агро» пред'явило комплект документів - сертифікат міжнародної організації ІSТА на партії насіння кукурудзи; карантинний дозвіл на імпорт насіння кукурудзи, виданий державною інспекцією з карантину рослин; сертифікат походження насіння кукурудзи для сівби; акт фітосанітарного контролю насіння кукурудзи; лист Державної служби з охорони прав на сорти рослин Міністерства аграрної політики України від 19 лютого 2010 року № 15-3/244 щодо сортів, внесених до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення та перспективних для поширення в Україні у 2010 році, до яких митні органи не мали зауважень і на їх підставі погодились із задекларованою ТОВ «Бурат-Агро» класифікацією і кодуванням насіння кукурудзи «ZEA MAYS, для сівби» та визначеним у зв'язку з цим розміром ставки ввізного мита.

12 лютого 2013 року Митниця провела невиїзну документальну перевірку, в ході якої дійшла висновку, що ТОВ «Бурат-Агро» помилково класифікувало товар як «насіння кукурудзи ZEA MAYS, для сівби». Щоб так класифікувати насіння, на думку Митниці, ТОВ «Бурат-Агро» мало додати до ВМД сертифікат на насіння України, що засвідчує сортові та посівні якості насіння та садивного матеріалу на кожну партію кукурудзи. Відсутність цього документа призвела до неправильного визначення коду товару (правильним Митниця визначила код УКТ ЗЕД 1005 90 00 00) і розміру ставки ввізного мита відповідно до Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097-ХІІ «Про Єдиний митний тариф України» (далі - Закон № 2097-ХІІ) (за висновками митного органу ввізне мито має обчислюватися за ставкою 10 %), а також Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати митних платежів і податків на суму

889 444 грн 36 коп., з яких 741 203 грн 65 коп. - ввізне мито та 148 240 грн 71 коп. - ПДВ.

На підставі акта перевірки від 12 лютого 2013 року № Н0003/13/806000000/0030152327 Митниця відповідно до підпунктів 54.3.2, 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України (далі - ПК) прийняла податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 6 березня 2013 року, якими позивачеві визначено:

- податкове зобов'язання з ввізного мита на суму 926 504 грн 56 коп., з яких

741 203 грн 65 коп. - основний платіж та 185 300 грн 91 коп. - штрафні санкції (повідомлення-рішення № 12);

- податкове зобов'язання з ПДВ з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання, в розмірі 185 300 грн 89 коп., з яких 148 240 грн 71 коп. - основний платіж та 37 060 грн 18 коп. - штрафні санкції (повідомлення-рішення № 13).

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Митниця звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування положень статей 60, 69 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК), пункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54,

пункту 61.1 статті 61 ПК.

На обґрунтування заяви додала ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 та 17 квітня 2014 року (справи №№ К/9991/30522/12, К/9991/50702/11 відповідно), в яких указано, що відповідно до статті 41 МК митний орган здійснює митний контроль у вигляді перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статті 69 МК після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів.

Цих висновків касаційний суд дійшов щодо обставин ввезення на митну територію України лікарського препарату «Клеверол», визначення коду якого згідно з УКТ ЗЕД проводилось в основному з найменувань товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо такі тексти назв та примітки не вимагають іншого, відповідно до Основних правил інтерпретації класифікації товарів, передбачених Законом України від 5 квітня 2001 року № 2371-III «Про Митний тариф України» (який був чинним на час виникнення спірних відносин).

У контексті заявлених вимог колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, що розглядається, правовідносини виникли щодо переміщення через митний кордон України насіння кукурудзи, класифікація і кодування якого згідно з УКТ ЗЕД провадились не тільки з урахуванням положень МК, ПК, законів № 2097-ХІІ та № 168/97-ВР, трактування яких наведено в судовому рішенні, але й конкретних норм спеціального законодавчого акта - Закону України від 26 грудня 2002 року № 411-IV «Про насіння та садивний матеріал» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 411-IV), який містить основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу, зокрема сільськогосподарських рослин, а також норми, які встановлюють умови ввезення насіння та садивного матеріалу в Україну (стаття 20 цього Закону).

У цій справі судження сторін та правові висновки суду щодо правильності/неправильності визначення товарного коду насіння кукурудзи обґрунтовувалися, в основному, посиланням на конкретні норми Закону № 411-IV.

Натомість у рішеннях, наданих для порівняння, висновки про правильність визнання коду товару були зроблені щодо іншого товару, вид, найменування та інші характеристики якого не зумовили застосування тих норм, які були застосовані в оскарженому рішенні.

Крім того, слід зазначити, що в оскаржуваній ухвалі не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення статей 60, 69 МК,

підпункту 54.3.6 пункту 54.3 статті 54, пункту 61.1 статті 61 ПК.

Таким чином, відсутність рішення касаційного суду із правозастосовним висновком, який за змістом і значенням відрізняється від правового висновку судового рішення, яке оскаржується, унеможливлює порівняння таких рішень, визначення правомірності чи незаконності оскарженого рішення та формулювання висновку про правильне застосування норми матеріального закону щодо спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

З огляду на наведене, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Полтавської митниці Міністерства доходів і зборів України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді:М.І. ГрицівМ.Б. Гусак

О.А. Коротких О.В. Кривенда

В.Л. МаринченкоО.Б. Прокопенко

І.Л. СамсінО.О. Терлецький