ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок невиконання ОСОБА_7 рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 квітня 2011 року про стягнення на її користь аліментів на дочку утворилася заборгованість зі сплати аліментів у сумі 20 тис. 808 грн 31 коп., у зв'язку із чим відповідач зобов'язаний сплатити пеню за прострочення сплати аліментів за період з травня 2012 року до березня 2014 року, яка складає 76 тис. 658 грн. Позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_7 пеню в розмірі 24 тис. 360 грн з урахуванням його майнового стану.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області

від 11 грудня 2014 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 1 тис. 716 грн 98 коп.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого

2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 24 тис. 360 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу касаційного суду, справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 наводить постанову Верховного Суду України від 1 липня 2015 року (справа № 6-94цс15), ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня, 1 та 22 липня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 квітня 2011 року постановлено стягувати з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти на дочку ОСОБА_9 у розмірі 1/4 частини усіх видів його доходів, але не менше 30 % встановленого прожиткового мінімуму на дитину, починаючи з 10 лютого 2011 року щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_7 не виконував рішення суду про сплату аліментів у травні, червні, вересні, грудні 2012 року, із січня по травень, із жовтня по грудень 2013 року та в січні, лютому 2014 року.

Згідно з довідкою-розрахунком державного виконавця відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції від 3 жовтня 2014 року заборгованість ОСОБА_7 зі сплати аліментів за період із 17 травня 2012 року до 1 жовтня 2014 року становила 6 тис. 860 грн 45 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню пеня, яка нараховується з наступного місяця після виникнення заборгованості за кожним окремим платежем та в межах одного місяця. Відповідно до частини першої статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних правовідносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу, тому заява відповідача про застосування строку позовної давності не заслуговує на увагу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню пеня за прострочення сплати аліментів, розмір якої нараховується виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення. Суд погодився з розрахунком, наданим позивачкою, про нарахування пені за прострочення зі сплати аліментів, згідно з яким кожний день прострочення зі сплати аліментів за окремим щомісячним платежем додається до днів прострочення зобов'язання уже за наступним щомісячним платежем.

Проте у наданих для порівняння судових рішеннях:

- у постанові від 1 липня 2015 року Верховний Суд України керувався тим, що сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, починаючи з того місяця, у якому аліменти не сплачувались. З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною;

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 29 квітня, 1 та 22 липня 2015 року суд виходив з того, що оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісячно, то при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розмір нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 196 СК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов'язку буде різним, а тому кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Отже, пеня за прострочення зі сплати аліментів нараховується за кожним періодичним платежем окремо з дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, після чого розмір нарахованої пені за кожним щомісячним платежем підсумовується та визначається загальна сума пені за порушення аліментних зобов'язань.

Саме таких висновків дійшов суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог статті 196 СК України та правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року № 6-94цс15, воно помилково було скасовано рішенням апеляційного суду, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2015 року підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2015 року скасувати, рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 11 грудня 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема