Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКоротких О.А., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ТМ «Гранд Галерея» (далі - Товариство) - Філоненка С.В.,

державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (яка є правонаступником державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві; далі - ДПІ) - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2014 року № 100626552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на 7 633 329 грн, з яких 6 106 663 грн -основний платіж, 1 526 666 грн - штрафні санкції.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що висновки акта перевірки від 4 липня 2014 року № 594/26-55-22-08/37142199 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТМ «Гранд Галерея» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Торенія» за період з 1 вересня 2012 року по 31 березня 2014 року» в частині завищення податкового кредиту є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 серпня 2014 року відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нову - про задоволення позовних вимог, у якій визнав протиправним та скасував спірне податкове повідомлення-рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 серпня 2015 року залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У заяві ДПІ, зокрема, посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками суду апеляційної інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом, оскільки позивач надав усі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 26 березня та 21 травня 2014 року, 18 лютого 2015 року, у яких зазначені норми матеріального права касаційний суд застосував по-іншому, а саме: суд дійшов висновку, що податкові накладні контрагентів, зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, які стали підставою для формування товариствами податкового кредиту, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту є безпідставним.

Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Відповідач послався на фіктивність контрагента позивача як суб'єкта господарювання і свої доводи підтверджував тим, що ОСОБА_1 - засновник і директор ТОВ «Торенія» зареєстрував товариство за грошову винагороду, проте заперечує свою участь у створенні та фінансово-господарській діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних податкових та бухгалтерських документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року

(справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Водночас, скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився і Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що за формально правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента не може бути встановлений.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з таким висновком не погоджується виходячи з того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, послався на те, що ОСОБА_1 - засновник і директор ТОВ «Торенія», заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що свідчення ОСОБА_1, в яких він заперечує свою участь у створенні та фінансово-господарській діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних податкових та бухгалтерських документів, не є належним доказом у справі, що розглядається, та взяв до уваги, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року (у справі № 826/11082/14) визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2014 року № 100526552208, винесене ДПІ за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинах з тим же контрагентом - ТОВ «Торенія» за той же період (з 1 вересня 2012 року по 31 березня 2014 року) на підставі акта від 4 липня 2014 року № 594/26-55-22-08/37142199 про донарахування зобов'язання за податком на прибуток.

Разом з тим під час розгляду заяви у Верховному Суді України представник ДПІ долучив копію ухвали Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, з підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 49 зазначеного Кодексу, у зв'язку із закінченням строків давності.

Отже, перевірка та встановлення фактичних обставин має значення для правильного вирішення спору.

Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв'язку з неповним встановленням обставин справи.

За змістом частини першої статті 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України, зокрема, за правилами, встановленими главою 2 розділу IV цього Кодексу.

Оскільки частиною другою статті 227 КАС передбачено, що порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, а Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та ухвалити нове судове рішення без їх наявності, це, на думку колегії суддів, є підставою для скасування всіх судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанови окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2014 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких

Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін М.І. Гриців В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький