Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю:

прокурора Гудзя О.М.,

представників: позивача - ОСОБА_8, ОСОБА_9,

відповідача - Селіванова А.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до Верховної Ради України (далі - ВРУ), третя особа - Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ), про визнання незаконною та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_11 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРУ, у якому просив визнати незаконним та скасувати Постанову відповідача від 25 листопада 2015 року № 832-ІІІ «Про надання згоди на затримання та арешт (взяття під варту) судді господарського суду Київської області ОСОБА_11» (далі - Постанова № 832-ІІІ).

На обґрунтування позовних вимог послався на те, що при розгляді подання ГПУ про надання згоди на затримання та арешт судді було порушено положення Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі - Регламент) та не дотримано всіх гарантій, що надаються особі Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК).

Також, незважаючи на неодноразові його звернення, позивачу було відмовлено в ознайомленні з поданням ГПУ та доданими до нього матеріалами.

Крім того, ГПУ мала винести окремі подання: на затримання судді; про взяття під варту, які, відповідно, ВРУ мала розглядати окремо.

Комітет з питань правової політики та правосуддя ВРУ (далі - Комітет), якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на затримання та арешт судді, не виконав свого обв'язку визначити достатність, законність та обґрунтованість внесеного ГПУ подання.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 січня 2016 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_11 відмовив, оскільки оскаржуване рішення ВРУ було прийнято відповідно до вимог Регламенту.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_11 та його представник Кульчицький Н.С. з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, звернулись із заявами про його перегляд Верховним Судом України, у яких просять скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши наведені у заявах доводи, заперечення на них, колегія суддів вважає, що заяви не підлягають задоволенню з таких підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) та Регламентом.

Частиною третьою статті 126 Конституції України, норми якої кореспондуються з нормами частини першої статті 49 Закону № 2453-VI, встановлено, що суддя не може бути без згоди ВРУ затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Відповідно до статті 83 Основного Закону порядок роботи ВРУ встановлюється Конституцією України та Регламентом.

Згідно з частиною третьою статті 218 Регламенту подання про надання згоди на затримання чи арешт судді загальної юрисдикції ініціюється прокурором і вноситься до ВРУ Головою Верховного Суду України. Вказане подання повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту.

14 серпня 2015 року ГПУ направила на адресу Верховного Суду України, а саме Голові Суду, подання про надання згоди на затримання та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судді господарського суду Київської області ОСОБА_11 для підтримання подання та подальшого звернення до ВРУ.

23 вересня 2015 року до ВРУ надійшов лист, яким Голова Верховного Суду України підтримав подання ГПУ. До листа було додано вищезгадане подання та копії матеріалів кримінального провадження щодо судді ОСОБА_11

Колегія суддів погоджується із висновком Вищого адміністративного суду України щодо відповідності подання статті 218 Регламенту, оскільки останнє містить як посилання на докази, що, на думку ГПУ, підтверджують факт вчинення суддею кримінального правопорушення, так і обґрунтування необхідності застосування таких заходів, як арешт та затримання судді, та інформацію про те, що останній не з'являється до органів досудового слідства, у зв'язку з чим було прийнято постанову про оголошення розшуку підозрюваного.

За правилами частин першої та другої статті 220 Регламенту комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на затримання чи арешт, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку, але в строк не більш як 20 днів. На засідання комітету запрошується особа, щодо якої внесено подання. У засіданнях комітету бере участь Голова Верховного Суду України, якщо подання внесено Головою цього Суду.

Згідно з протоколом засідання Комітету від 7 жовтня 2015 року на засіданні крім членів Комітету та інших осіб були присутні Голова Верховного Суду України, представники ГПУ, суддя ОСОБА_11 та його адвокат Кульчицький Н.С.

Під час засідання Комітету його членам та особам, що брали участь у засіданні, було надано можливість ознайомитися зі змістом внесеного подання, взяти участь в обговоренні його обґрунтованості і достатності та вислухати Голову Верховного Суду України і представників ГПУ, які надали свої пояснення та обґрунтування, а також суддю та його адвоката, які висловили своє ставлення до внесеного подання.

За наслідками проведеного обговорення шляхом голосування («за» - 14 членів комітету, «проти» - 1, «утримались» - 3) прийнято рішення про те, що подання ГПУ, підтримане та внесене Головою Верховного Суду України, відповідає вимогам статті 220 Регламенту, та підготовлено відповідний висновок Комітету.

Порядок розгляду ВРУ питання про надання згоди на затримання чи арешт передбачений статтею 221 Регламенту, відповідно до частини першої якої ВРУ розглядає на пленарному засіданні внесене подання про надання згоди на затримання чи арешт, зокрема, судді суду загальної юрисдикції у визначений нею день, але не пізніше семи днів з дня подання відповідного висновку комітетом.

Розгляд питання про надання згоди на затримання чи арешт починається з інформації головуючого на пленарному засіданні ВРУ про подання, що надійшло, проведену роботу щодо підготовки висновку комітету, до предмета відання якого належить підготовка висновку щодо внесеного подання. Головуючий на пленарному засіданні оголошує подання про надання згоди на затримання чи арешт судді суду загальної юрисдикції (частина друга статті 221 Регламенту).

Після оголошення подання головуючий на пленарному засіданні надає слово до 30 хвилин:

1) Генеральному прокуророві України чи Голові Верховного Суду України для відповідей на запитання представників депутатських фракцій (депутатських груп), народних депутатів;

2) судді суду загальної юрисдикції, щодо якого внесено подання, для пояснення (частина третя статті 221 Регламенту).

Згідно з частиною сьомою зазначеної статті Регламенту головуючий на пленарному засіданні відповідно до подання ставить на голосування питання про надання згоди на затримання, зокрема, судді суду загальної юрисдикції та на арешт судді.

Рішення про надання згоди на затримання чи арешт ВРУ приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою ВРУ (частина восьма статті 221 Регламенту).

З протоколу пленарного засідання ВРУ від 25 листопада 2015 року вбачається, що після інформації головуючого щодо змісту подання та висновку Комітету було надано слово Голові Верховного Суду України та судді, щодо якого внесено подання.

Після проведення відкритого поіменного голосування за надання згоди затримання судді проголосувало 228 депутатів, утрималось - 6, не голосувало - 55; за надання згоди на арешт проголосувало 230 депутатів, утрималось - 6, не голосувало - 55.

Тобто, підготовка до розгляду ВРУ подання про надання згоди на затримання судді та на його арешт, а також прийняття рішення про надання згоди на пленарному засіданні відбулися відповідно до вимог Регламенту, за винятком строків, передбачених статтями 220, 221 Регламенту щодо надання комітетом висновку в термін, що не перевищує 20 днів, та винесення цього питання на пленарне засідання ВРУ в термін не пізніше семи днів з дня подання відповідного висновку комітетом.

Вказані порушення вимог Регламенту щодо строків розгляду не є підставою для визнання незаконною та скасування Постанови № 832-VІІІ, оскільки це не призвело та не могло призвести до порушень прав, свобод та інтересів позивача у спірних правовідносинах, і не свідчить про неналежне виконання відповідачем свого обв'язку прийняти у межах своєї виключної компетенції зважене, неупереджене, обґрунтоване, розсудливе рішення, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Що стосується посилання позивача про те, що при розгляді подання про надання згоди на затримання та арешт судді ВРУ має дотримуватися положень КПК та виконувати при цьому функцію судового органу, є помилковим, оскільки з рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», на яке посилається позивач, не вбачається, що суд дійшов висновку про те, що при розгляді питання про надання згоди на арешт та затримання судді ВРУ повинна діяти як судовий орган, дотримуючись при цьому приписів КПК. Зокрема, чинне законодавство України не тільки не надає ВРУ права перебирати на себе функції суду, а й прямо забороняє це.

Отже, з огляду на зміст повноважень відповідача при розгляді подання про арешт та затримання судді, виконуючи вимоги закону, ВРУ та її Комітет повинні пересвідчитися в тому, що подання ініційовано та підтримано належними особами, внесено у передбаченому законом порядку, що докази, на які посилається Генеральна прокуратура України, отримано вповноваженими на це особами під час досудового слідства, що у органів досудового слідства є вагомі підстави підозрювати особу у скоєнні кримінального правопорушення та в наявності належного обґрунтування необхідності затримання чи арешту, не даючи юридичної оцінки достатності та допустимості цих доказів для винесення обвинувального вироку. При цьому ВРУ, у випадку задоволення подання, лише надає прокуратурі право в подальшому звернутися до суду з клопотанням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, і виключно судовим слідчим розглядається питання щодо доцільності та необхідності їх застосування.

З матеріалів справи вбачається, що, отримавши згоду ВРУ, орган досудового слідства звернувся у передбаченому КПК порядку з відповідним клопотанням до суду, який і визначався щодо законності звернення прокуратури та доцільності застосування до судді заходів забезпечення кримінального провадження.

Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 27 листопада 2015 року, здійснивши аналіз наданих прокурором доказів та надавши їм правову оцінку, відмовив у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу.

Натомість, апеляційний суд міста Києва в ухвалі від 16 грудня 2015 року дав іншу правову оцінку обґрунтованості клопотання прокуратури та доводам щодо необхідності і доцільності застосування запобіжного заходу щодо позивача.

Отже, чинне законодавство України розмежовує компетенцію ВРУ при розгляді подання ГПУ щодо надання згоди на затримання та арешт судді та повноваження судових органів при розгляді питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Не відповідає матеріалам справи твердження позивача про те, що розгляд питання про надання згоди на його затримання та арешт було розглянуто з обмеженням права ОСОБА_11 на ознайомлення з матеріалами, якими це подання обґрунтовується, оскільки з протоколів засідання Комітету та ВРУ вбачається, що позивач та його представники брали участь у цих засіданнях, мали можливість давати свої пояснення та заперечення, брали участь у дослідженні доданих до подання матеріалів та проявили достатню обізнаність щодо обґрунтувань, якими керувалась ГПУ при зверненні до ВРУ.

Крім того, Вищий адміністративний суд України посилання позивача про внесення прокуратурою окремого подання на затримання судді та окремого подання на його арешт визнав безпідставними, оскільки це не передбачено Регламентом.

Так, частиною другою статті 218 Регламенту, зокрема, передбачено, що до кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання.

Колегія суддів зазначає, що внесення ГПУ подання про затримання судді та його арешт не є підставою для скасування оскаржуваної постанови ВРУ, оскільки остання відповідно до частини сьомої статті 221 Регламенту окремо голосувала щодо затримання та щодо арешту позивача.

Не є порушенням вимог Регламенту та обставина, що питання про надання згоди ВРУ неодноразово ставилось на голосування, оскільки статтею 28 Регламенту головуючому надано право проводити рейтингове (сигнальне) голосування для прогнозування результатів голосування питання порядку денного пленарного засідання ВРУ.

З протоколу пленарного засідання ВРУ від 25 листопада 2015 року вбачається, що головуючий неодноразово користався цим правом, оскільки не всі депутати, що пройшли реєстрацію, знаходились у сесійній залі та брали участь у голосуванні. Проте, після закінчення рейтингових голосувань відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від їх конституційного складу були прийняті відповідні рішення. Отже, немає підстав вважати, що голосування було організовано таким чином, який не надав депутатам можливості взяти участь у голосуванні, унеможливив правильний підрахунок їх голосів та викривив результати голосування.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується із висновком Вищого адміністративного суду України про відсутність підстав для визнання незаконною та скасування Постанови № 832-VІІІ, і тому у задоволенні заяв ОСОБА_11 та його представника Кульчицького Н.С. слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяв ОСОБА_11 та його представника Кульчицького Назара Степановича відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко М.І. Гриців П.В. Панталієнко І.Л. Самсін