Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ОКТАН» (далі - ТОВ) до державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ), за участю прокуратури м. Києва, про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У березні 2010 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2009 року №№ 0002732302/0, 0002742302/0, від 19 жовтня 2009 року №№ 0002732302/1, 0002742302/1, від 10 березня 2010 року №№ 0002732302/3, 0002742302/3 (далі - спірні рішення).

На обґрунтування позовних вимог ТОВ послалося на те, що воно не занижувало податок на додану вартість (далі - ПДВ) та податок на прибуток, оскільки укладений з товариством з обмеженою відповідальністю «Спецторгпозитив» (далі - Товариство) договір поставки нафтопродуктів (EXW) від 2 липня 2007 року № 02/07-1 (далі - Договір) зареєстрований в установленому законом порядку і спрямований на реальне настання правових наслідків, підписаний та завірений правомочними особами, факт його виконання сторонами підтверджений документально.

Суди встановили, що 13 липня 2009 року за результатами планової виїзної перевірки ДПІ склала акт № 8309/23-02/24718890, яким встановила порушення ТОВ підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин), пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин), внаслідок чого занижено ПДВ та податок на прибуток.

За укладеним між позивачем і Товариством Договором Товариство зобов'язалося поставляти ТОВ нафтопродукти, а ТОВ, у свою чергу, - здійснювати їх оплату.

На виконання Договору контрагент позивача підписав відповідні видаткові накладні та виписав позивачу податкові накладні на загальну суму 12 098 182 грн 16 коп. (у тому числі 2 016 364 грн 1 коп. ПДВ), а ТОВ здійснило оплату нафтопродуктів шляхом перерахування відповідних коштів на рахунки цього контрагента та проведення взаємозаліку за зустрічними однорідними вимогами.

Вищевказані документи, якими оформлювались господарські операції з поставки нафтопродуктів, були скріплені підписом директора Товариства ОСОБА_1.

Водночас вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 3 листопада 2008 року (справа № 1-1138/08), який набрав законної сили, ОСОБА_2. визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 205 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1096/ed_2010_07_19/pravo1/T012341.html?pravo=1> Кримінального кодексу України, у зв'язку з організацією реєстрації Товариства з метою фіктивного підприємництва, без мети ведення господарської діяльності.

Вказаним судовим рішенням, зокрема, встановлено, що Товариство зареєстровано ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з метою ухилення від сплати податків, при цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не мали наміру здійснювати та не здійснювали підприємницьку діяльність від імені Товариства. Крім того, Договір, видаткові та податкові накладні підписані невідомими особами від імені директора Товариства ОСОБА_1, а тому відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 996-XIV), не можуть бути доказами реального здійснення господарських операцій.

Суди також установили, що у справі відсутні докази транспортування нафтопродуктів, їх зберігання у процесі виконання поставок, прийняття позивачем товару за кількістю та якістю відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, дійшов висновку, що головною метою сторін Договору було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ податкового кредиту та валових витрат за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 серпня 2010 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 квітня 2011 року постанову суду першої інстанції скасував та позов задовольнив: визнав нечинними та скасував спірні рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 березня 2014 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ТОВ зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції від 31 січня 2011 року, 4, 26 червня, 8 липня 2014 року (справи №№ К-25187/10, К/9991/52734/12, К/9991/19633/12, К/800/25475/14 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статті 9 Закону № 996-XIV. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_89/ed_2011_01_01/pravo1/Z970168.html?pravo=1>Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві ТОВ доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 9 Закону № 996-XIV.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що подані ТОВ первинні документи на обґрунтування права на податковий кредит та на формування валових витрат не відповідають вимогам статті 9 Закону № 996-XIV, оскільки підписані невстановленою особою, а тому не можуть слугувати підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського обліку та враховуватися ТОВ при формуванні податкового кредиту та валових витрат. Крім того, як зазначив суд, ТОВ не довело реальність виконання операцій з придбання товару (нафтопродуктів) у Товариства.

Водночас у наданих для порівняння рішеннях Вищого адміністративного суду України від 4, 26 червня та 8 липня 2014 року йдеться про те, що позивач реально здійснив і фактично виконав господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, що підтверджено належним чином складеними первинними документами, а отже, касаційний суд встановив, що позивач виконав усі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту.

В ухвалі касаційного суду від 31 січня 2011 року, яку також надано для порівняння, цей суд встановив, що виконання договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними, а також фактом проведення позивачем повного розрахунку за договорами поставки, що податковим органом не заперечується. Отже, позивач правомірно відніс до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів та сформував податковий кредит. Відповідач не навів жодних доказів, які б підтверджували його доводи щодо недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ТОВ.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ТОВ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ОКТАН» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький