Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л., суддів:Берднік І.С., Волкова О.Ф., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Кредобанк» до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - ВДВС) про скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року ПАТ «Кредобанк» звернулося до суду з указаним адміністративним позовом, у якому зазначило, що головний державний виконавець ВДВС постановою від 21 лютого 2011 року стягнув з нього виконавчий збір у розмірі 24 340 грн 47 коп.

Оскільки відповідач не здійснював примусове виконання рішення, ПАТ «Кредобанк» просило скасувати постанову головного державного виконавця ВДВС від 21 лютого 2011 року про стягнення виконавчого збору.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 23 березня 2009 року старший державний виконавець ВДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення управління Пенсійного фонду України у м. Самборі Львівської області (далі - управління ПФУ) від 13 січня 2009 року № 2 про стягнення з відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ; в подальшому змінило назву на ПАТ) «Кредобанк» на користь управління ПФУ 243 404 грн 70 коп. Надав строк для добровільного виконання рішення до 30 березня 2009 року.

Листом від 5 травня 2009 року позивач повідомив ВДВС про те, що оскаржив в окружному адміністративному суді рішення управління ПФУ про застосування фінансових санкцій від 13 січня 2009 року № 2 та просив зупинити виконавче провадження до вирішення у судовому порядку цього спору.

Старший державний виконавець ВДВС постановою від 28 травня 2009 року зупинив виконавче провадження до розгляду справи по суті.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 9 вересня 2009 року у справі № 2а-2714/09-1370 визнав протиправним рішення управління ПФУ про застосування до ВАТ «Кредобанк» фінансових санкцій у розмірі 243 404 грн 70 коп.

12 листопада 2010 року управління ПФУ подало до начальника ВДВС скаргу на постанову старшого державного виконавця ВДВС від 28 травня 2009 року про зупинення виконавчого провадження, в якій стягувач просив поновити строк на оскарження зазначеної постанови та скасувати цю постанову.

10 грудня 2010 року поновлено виконавче провадження з примусового виконання рішення управління ПФУ від 13 січня 2009 року № 2.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 січня 2011 року скасував постанову Львівського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2009 року у справі № 2а-2714/09-1370 та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ «Кредобанк» відмовив.

Листом від 31 січня 2011 року позивач повідомив виконавчу службу про добровільне виконання рішення управління ПФУ та просив повідомити рахунок стягувача, на який слід перерахувати кошти.

7 лютого 2011 року ВАТ «Кредобанк» перерахувало на рахунок ВДВС кошти у розмірі 243 404 грн 70 коп., що підтверджується меморіальним ордером від 7 лютого 2011 року № 1934, про що державного виконавця було повідомлено 8 лютого 2011 року та надано оригінал платіжного документа.

У в'язку з невиконанням рішення у наданий для добровільного виконання строк 21 лютого 2011 року головний державний виконавець ВДВС виніс постанову ВП № 11978122 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 24 340 грн 47 коп.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 23 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2011 року, позов задовольнив: скасував постанову головного державного виконавця ВДВС від 21 лютого 2011 року ВП № 11978122 про стягнення з ПАТ «Кредобанк» виконавчого збору в сумі 24 340 грн 47 коп.

Вищий адміністративний суд України постановою від 1 липня 2015 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ПАТ «Кредобанк» звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-XIV) у подібних правовідносинах, а також невідповідності рішення Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2015 року викладеному у постанові Верховного Суду України № 21-217гс14 висновку.

На обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 21 грудня 2010 року (справа № 18/164/26/175-22/12), 26 квітня 2011 року (справа № 2-1/2948-2009) та копію постанови Верховного Суду України від 28 січня 2015 року (№ 3-217гс14).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви ПАТ «Кредобанк».

Відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні норм Закону № 606-XIV при вирішенні питання щодо можливості стягнення виконавчого збору з боржника, у своїй постанові від 28 січня 2015 року № 3-217гс14 зазначив таке.

Положеннями статті 1 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Постанова Вищого адміністративного суду України у справі, що переглядається, не відповідає зазначеній правовій позиції Верховного Суду України.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, Вищий адміністративний суд України належним чином не врахував зазначених положень Закону № 606-XIV, не взяв до уваги, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ВДВС у межах виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення управління ПФУ від 13 січня 2009 року № 2 про стягнення з ВАТ «Кредобанк» на користь управління ПФУ 243 404 грн 70 коп. не вчиняв заходи примусового виконання рішення.

Згідно зі встановленими обставинами старший державний виконавець ВДВС постановою від 28 травня 2009 року зупинив виконавче провадження до розгляду в суді справи щодо оскарження ВАТ «Кредобанк» рішення управління ПФУ про застосування фінансових санкцій від 13 січня 2009 року № 2.

Після закінчення судового оскарження рішення управління ПФУ ВАТ «Кредобанк» 31 січня 2011 року повідомило листом виконавчу службу про намір добровільно виконати рішення та просило вказати рахунок стягувача, на який слід перерахувати кошти. 7 лютого 2011 року ВАТ «Кредобанк» добровільно перерахувало кошти у повному розмірі на вказаний ВДВС рахунок, про що 8 лютого 2011 року повідомило державного виконавця та надало оригінал платіжного документа.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 243 КАС у разі неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення та залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2015 року скасувати, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2011 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийІ.Л. СамсінСудді:І.С. Берднік О.Ф. ВолковА.А. ЄмецьТ.Є. ЖайворонокО.В. КривендаО.Б. Прокопенко