Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року м. КиївСудова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Барбари В.П.,

суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПрАТ «СК «ВУСО») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 9 липня 2014 року у справі № 905/8970/13 за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ГРАВЕ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ГРАВЕ Україна») до ПрАТ «СК «ВУСО», третя особа - ОСОБА_4, про стягнення суми,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року до Верховного Суду України звернулося ПрАТ «СК «ВУСО» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 9 липня 2014 року у справі № 905/8970/13 на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 1188 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ПрАТ «СК «ВУСО» надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2012 року у справі № 10/5005/4725/2012.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПрАТ «СК «ВУСО», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13 травня 2014 року та рішення господарського суду Донецької області від 4 березня 2014 року про задоволення позову ПрАТ «СК «ГРАВЕ Україна» у справі № 905/8970/13, яка розглядається, Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 993, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, статті 228 Господарського кодексу України, статей 18, 27 Закону України «Про страхування», статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п.п. 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, а також на підставі встановлених фактичних обставин справи погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, до відповідача - особи, відповідальної за завдані збитки, у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Крім того, суд касаційної інстанції, посилаючись на положення статей 34, 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначив, що відсутність у діях третьої особи - водія забезпеченого транспортного засобу складу злочину, про що зазначено у постанові слідчого СВ ДТП ГУМВС України в Одеській області від 24 січня 2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи, не свідчить про відсутність вини цієї особи та підстав для цивільно-правової відповідальності за завдану нею шкоду.

За правилами пункту 1 частини першої статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Допускаючи до провадження Верховного Суду України справу № 905/8970/13, Вищий господарський суд України, розглянувши доводи ПрАТ «СК «ВУСО», дійшов висновку про наявність факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 1188 ЦК України, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки обставини справи, що розглядається, відрізняються від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 9 липня 2014 року.

Так, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у справі № 10/5005/4725/2012, суд касаційної інстанції, застосувавши до подібних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами протиправної поведінки і вини водія забезпеченого транспортного засобу у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а відтак, - і про відсутність правових підстав для задоволення позову страхової компанії щодо стягнення з відповідача - особи, відповідальної за завдані збитки, у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, суми виплаченого страхового відшкодування.

Отже, наведене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення в якій надано заявником, то у задоволенні заяви ПрАТ «СК «ВУСО» слід відмовити.

Керуючись статтями 11123 , 11124 , 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий В.П. Барбара

Судді:І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький