Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В. Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цукрове» (далі - Товариство) до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби України (в подальшому реорганізовано в Красноградську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області; далі - МДПІ, ОДПІ відповідно) про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення МДПІ від 30 січня 2012 року №№ 0000032310, 0000052310, 0000062310.

На обґрунтування позову, зокрема, вказало, що висновок МДПІ про те, що Товариство за період з 1 квітня по 31 жовтня 2011 року не дотримало встановленого мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки, які воно використовувало, є неправомірним, оскільки Податковий кодекс України (далі - ПК) встановлює розмір орендної плати, а зобов'язання з її сплати виникає тільки з моменту реєстрації правочину, у якому встановлюється новий розмір орендної плати.

Харківській окружний адміністративний суд постановою від 17 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від

21 січня 2013 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 16 квітня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, ОДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту 288.5.1

пункту 288.5 статті 288 ПК.

На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2014 року (справа № К/9991/35170/12), яка, на думку ОДПІ, підтверджує неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 лютого 2015 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України виходячи із того, що у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове - про задоволення позовних вимог, зокрема, виходив із того, що зміна розміру земельного податку згідно із Законом України від 3 червня 2008 року № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_10_02/pravo1/T080309.html?pravo=1>є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Натомість у судовому рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд погодився із висновком суду апеляційний інстанції про те, що внаслідок недотримання суб'єктом господарювання вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК, відповідач правомірно виніс податкове повідомлення-рішення з огляду на те, що починаючи з 1 січня 2011 року (набрання чинності ПК) мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3 % від їх грошової оцінки, а позивач не перерахував величину орендної плати на поточний 2011 рік з урахуванням зазначеної норми ПК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК, Верховний Суд України вже давав тлумачення вказаних норм права при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постанові від 2 грудня 2014 року (справа № 21-274а14) він зазначив, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК щодо відносин оподаткування, розмір орендної плати [плати за землю (статті 269, 270, 288 ПК)] в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

У справі, що розглядається, суди встановили, що у період з 1 квітня по 31 жовтня 2011 року, тобто після набрання чинності ПК, Товариство сплачувало орендну плату за укладеними раніше договорами оренди землі державної та комунальної власності в меншому розмірі, ніж це установлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

За таких обставин та з урахуванням наведеного висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а відтак його постанова від

16 квітня 2014 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Заяву Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді:О.Ф. ВолковО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький

Кат. 1-13_Спори із с.в.п. щодо оскарження його рішень

Кат. 6_ Виданих Державною фіскальної службою України

Правова позиція

З набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК щодо відносин оподаткування, розмір орендної плати [плати за землю (статті 269, 270, 288 ПК)] в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.