Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - УМВС) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УМВС про визнання протиправним та скасування наказу № 65 о/с від 12 лютого 2013 року про його звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення його на посаді заступника начальника управління боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС - начальника оперативно-пошукового відділу та стягнення грошового утримання за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що його звільнення проведено з порушенням пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення).

Суди встановили, що ОСОБА_1 12 лютого 2013 року подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, у якому просив звільнити його у зв'язку з тим, що його не задовольняють умови служби, проте того ж дня, він подав інший рапорт - про відкликання попереднього, посилаючись на те, що рапорт про звільнення він подав у стані сильного душевного хвилювання.

12 лютого 2013 року відповідач видав наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас за підпунктом «ж» пункту 64 Положення (за власним бажанням).

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 30 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 жовтня 2014 року, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про законність звільнення ОСОБА_1 зі служби, залишив касаційну скаргу позивача на рішення судів у справі без задоволення.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції від 13 березня 2014 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано приписи пункту 68 Положення. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року скасувати.

Перевіривши наведені у заяві ОСОБА_1 доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 68 Положення.

Так, у справі № К\800\24129/13, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд зазначив, що звільнення за підпунктом «ж» пункту 64 Положення можливе за умови вільного волевиявлення службовця та наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. При розгляді справи суди встановили, що рапорт про звільнення позивач написав на вимогу і в присутності начальника відділу податкової міліції. Отже, позивач і його керівник не пов'язували таке звільнення зі зміною місця роботи, як про це зазначено в рапорті, чи будь-якими іншими причинами, які могли б вважатися поважними, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що наказ про звільнення є незаконним і таким, що прийнятий без урахування всіх фактичних обставин справи та дійсних намірів позивача.

У справі № К\800/38612/13, копію рішення суду касаційної інстанції в якій також додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що вимоги пункту 68 Положення відповідач не дотримав, оскільки у рапорті на звільнення особа не зазначила причину звільнення зі служби за власним бажанням, а відповідач не дослідив підстави написання рапорту про звільнення та поважність причин, що перешкоджають виконанню особою своїх посадових обов'язків. Також у рапорті не зазначено дату, з якої позивач просить його звільнити. Разом з тим звільнення особи було проведено в місячний строк з дня подачі рапорту про звільнення, тобто відповідач не дотримав тримісячний строк, до закінчення якого позивач мав право відкликати поданий рапорт.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 зі служби не суперечить вимогам пункту 68 Положення, оскільки в поданому рапорті він зазначив, що просить його звільнити у найкоротший строк та не наполягає на звільненні з органів внутрішніх справ з дотриманням строку, визначеного пунктом 68 Положення, що свідчить про домовленість сторін щодо звільнення зі служби до спливу цього строку. Крім того, фактів, які б підтверджували написання ОСОБА_1 рапорту про звільнення під тиском керівництва, суди не встановили.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що касаційний суд ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий В.В. КривенкоСудді М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький