П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І, суддів Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: ОСОБА_10, приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Надія Володимирівна, про визнання недійсним договору іпотеки за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 червня 2005 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), та ОСОБА_12 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику на споживчі цілі 51 тис. доларів США зі ставкою 13,5 процентів річних на умовах, установлених цим договором, зі строком повернення до 9 червня 2010 року. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором та усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, того самого дня між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_10 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно, а саме житловий будинок А-1 з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачі зазначили, що на час укладення спірного договору іпотеки вони, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_2, були неповнолітніми (обом виповнилось

9 років), мали право користування зазначеним житлом, оскільки з 27 серпня

1995 року та з 24 листопада 1998 року відповідно зареєстровані та фактично проживають у ньому, однак сторони не дотримались вимоги законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку будинку.

Позивачі, посилаючись на зазначені обставини, просили визнати договір іпотеки недійсним, зобов'язати приватного нотаріуса скасувати запис у Державному реєстрі іпотек про обтяження нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від

28 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 10 грудня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 10 грудня 2014 року залишено без змін.

27 серпня 2015 року до Верховного Суду України звернулася

ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 203, 215, 224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 10 червня

2005 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_12 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику 51 тис. доларів США зі ставкою 13,5 процентів річних на умовах установлених цим договором, зі строком повернення до 9 червня 2010 року (а. с. 8-9).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором та усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, того самого дня між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_10 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку житловий будинок А-1 з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна, виданого Ківерцівською міською радою Волинської області 13 вересня 2004 року

(а.с. 10-12).

Умовами договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором звернути стягнення на перемет іпотеки, реалізувати його та за рахунок предмета іпотеки задовольнити в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами свої вимоги, визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, а також витрат на утримання заставленого майна та пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки (п. 3.1.4 договору іпотеки).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року залишено без змін рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 червня 2010 року, яким відмовлено банку в задоволенні позовних вимог про виселення та зняття з реєстрації мешканців спірного будинку. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про неможливість виселення неповнолітніх членів сім'ї за відсутності дозволу органу опіки та піклування (а.с. 21-22).

Крім того, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 грудня 2012 року, залишеним без мін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 2 квітня 2013 року, відмовлено ОСОБА_12 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору й договору іпотеки та зобов'язання вчинити певні дії (а.с. 33-35).

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, його батьком є ОСОБА_12, а матір'ю -

ОСОБА_13 (а.с. 13).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, її батьком є ОСОБА_14, а матір'ю - ОСОБА_15 (а.с. 14).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, керувався тим, що: Закон України від

2 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», положення статті 12 якого вимагає попередньої згоди органів опіки та піклування для здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право користування яким мають діти, набрав чинності

1 січня 2006 року, тобто після укладення оспорюваного договору іпотеки; статті 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» поширюються на відносини дітей та батьків або осіб, які замінюють батьків; іпотекодавець ОСОБА_10 не є матір'ю позивачів чи особою, яка замінює їм батьків; чинним на момент укладення договору іпотеки законодавством отримання дозволу для передачі в іпотеку житла особами, які не є батьками, чи особами, які не замінюють батьків, не передбачалося.

ОСОБА_8 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як приклад неоднакового застосування норм матеріального права заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня й 4 липня 2012 року,

12 лютого 2014 року, 21 січня та 7 травня 2015 року, постановлені у справах щодо визнання недійсними договорів іпотеки, укладених після

1 січня 2006 року.

У зазначених рішеннях суди керувались положенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», що набрав чинності 1 січня 2006 року, з урахуванням статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та установивши передачу в іпотеку нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким на час укладення договорів іпотек мали діти, без погодження в установленому законом порядку з органом опіки та піклування, суди визнавали такі договори недійсними з підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України.

Отже, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановлені інші фактичні обставини справи, ніж у справі, яка переглядається, що не може бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права.

За таких обставин підстав для задоволення заяви ОСОБА_8 та скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року немає.

Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня

2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема