Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в Куп'янському районі Харківської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно), Головного управління ПФУ в Харківській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_10 звернуся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій управління ПФУ від

21 травня 2014 року № 37 та рішення ГУ ПФУ від 26 березня 2014 року № 141/5-14 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до

статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_65/ed_2012_10_16/pravo1/T178800.html?pravo=1> (далі - Закон № 1788-ХІІ) у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за списком № 1.

На обґрунтування позовних вимог вказав, що він з 23 травня 2013 року має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах при досягненні 51 року 6 місяців і

5 днів, оскільки він працював майстром та старшим майстром термообрубної дільниці в галузі «металообробне ливарне виробництво» 8 років 6 місяців і 5 днів та має загальний стаж роботи 33 роки. У нього правильно оформлена трудова книжка. Отже, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ він має право на пільгову пенсію, у призначенні якої йому управління ПФУ і ГУ ПФУ відмовили.

Куп'янський міськрайонний суд Харківської області постановою від

24 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 березня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ на вказані судові рішення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Вищого адміністративного суду України, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

У своїй заяві управління ПФУ посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 13 Закону № 1788-ХІІ, Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

1 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2014 року (справа № 682/241/13-а, К/800/44691/13, К/800/44849/13), яка, на думку управління ПФУ, підтверджує неоднакове правозастосування судом касаційної інстанції. У цьому рішенні суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що, враховуючи відсутність встановлених чинним законодавством підтверджуючих довідок та атестації робочих місць згідно із Порядком, підстав для зарахування спірних періодів роботи до пільгового стажу немає.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява управління ПФУ не підлягає задоволенню, оскільки для цього немає підстав, передбачених частиною першою статті 237 КАС.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 цього Кодексу однією з підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, суди виходили із встановленого факту, що робочі місця позивача атестувалися. Це належним чином підтверджено відповідними наказами, а відтак позивач має право на призначення пільгової пенсії за списком № 1 з огляду на те, що він має стаж роботи на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, його трудова книжка містить всі необхідні відомості, в тому числі й інформацію про повністю відпрацьований необхідний стаж.

Натомість у рішенні, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суди встановили, що позивач не надав доказів атестації робочих місць, де він працював у періоди, щодо яких виник спір.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, то підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Куп'янському районі Харківської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. ПанталієнкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький